Леся Українка - Кращі твори (збірник)

Звісно, обидва ці релігійно-політичні ідеали далекі від досконалості: «національна виключність замінилась конфесійною виключністю, а “царство боже на землі” перетворилось у “царство боже не від цього світу”» [15] Українка Леся. Зібр. творів: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1977. – Т. 8. – С. 62. . Але в цій зміні і протистоянні – не лише народження нової релігії, а й одна з найтрагічніших сторінок людської історії, уособлених, зокрема, в образі Юди-зрадника. Можливо, саме тому Леся Українка (на відміну від євангелівської легенди) залишає свого персонажа «на полі крові» – «крові невинної» – зі своїми переконаннями, сумнівами й стражданнями. Адже «поле крові» – це планида людської культури, яке ще потребує тяжкої, виснажливої й покаянної праці.

Слід зазначити, що звернення Лесі Українки до постатей Месії й Прометея не було випадковим. У її сприйнятті вони належать до типу героя-страдника, здатного на вчинок заради високої мети, виступають символами «культури» і творчості, критерієм людської сутності загалом, транспонуючи семантику високого трагізму: той, хто обдарований «божою іскрою», прирікає себе на тяжкі моральні випробування, співмірні рівневі духовної свободи людини. Тому, спроектовані на ці образи-символи, персонажі Лесі Українки в кінцевому підсумку опиняються в ситуації екзистенційного вибору – піддатися впливу обставин чи зберегти свою внутрішню сутність, виявляючи її ціною страдництва чи навіть життя.

Такими постають більшість персонажів письменниці, навіть коли вони безпосередньо – ситуативно, сюжетно, історично – не пов’язані з цими образами-символами, як, скажімо, герої драматичних творів «Бояриня» і «Лісова пісня». У них авторка відходить від світових тем і сюжетів, зосереджуючись на матеріалі з української історії й міфології.

Драма-феєрія «Лісова пісня» належить до драматичних шедеврів української літератури початку ХХ ст. Вона була написана впродовж десяти-дванадцяти днів влітку 1911 р. у Кутаїсі, де в той час перебувала Леся Українка, й опублікована в березні наступного року в «Літературно-науковому віснику» (1912. – Кн. 3. – С. 401–448). «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку “в умі держала”. […] І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували – пам’ятаєш? – у дядька Лева Скулинського… Зчарував мене сей образ на весь вік» [16] Українка Леся. Зібр. творів: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1979. – Т. 12. – С. 378–379. , – так висловлювалася письменниця в листі до матері з приводу імпульсу, що підштовхнув її до написання цього твору.

Справді, «Лісова пісня» навіяна волинсько-поліськими враженнями: засвоєні ще з дитячих років прадавні уявлення й форми міфопоетичної свідомості волинських поліщуків стали органічною часткою світогляду авторки, емоційно-образною й психологічною матрицею, на яку накладалися всі пізніші знання з української й слов’янської міфології. Проте драма Лесі Українки не має нічого спільного з тим, що зазвичай називають літературною обробкою, стилізацією чи переспівом фольклорного зразка. Навпаки, на основі фольклорно-міфологічного матеріалу письменниця створила філософський твір, наповнений глибоким символічним змістом.

Сюжетно й композиційно «Лісова пісня» підпорядкована зміні пір року: дія драми починається напровесні й завершується з настанням зими. Відповідно до цього у творі набуває значення символіка річного календарно-обрядового циклу, як-то закликання й зустріч весни (згадаймо, що Лукаш награє на сопілці веснянки), русальна й купальська обрядовість тощо, і драма сприймається «наче інсценізація великої космогонічної драми» (М. Ласло-Куцюк), окремі епізоди якої часто нагадують уривки з календарно-обрядових містерій, а дійові особи – учасників ритуального дійства. Скажімо, у сцені пробудження Мавки від зимового сну відчутний відгомін давнього повір’я про людей, які нібито на зиму завмирали, а на свято Красної гірки – Радуниці (5.05), у переддень св. Юрія, оживали. Цілком імовірно, що між цією сценою й повір’ям існує зв’язок, тоді стають очевидними і час появи Мавки, і ритуальна значущість Лукашевої гри на сопілці. Водночас слід наголосити, що календарно-обрядова містерія в «Лісовій пісні» підпорядкована виявленню екзистенційних і духовних вимірів людської особистості в системі суспільних стосунків та взаємин із довкіллям (природою).

Центральні постаті у драмі-феєрії – «лісова царівна» Мавка і Лукаш – сільський хлопець, який володіє мистецтвом дивовижної гри на сопілці. Історія їхніх взаємин – це складний процес внутрішнього становлення особистості, подолання відчуженості від світу й від себе. Драма, яку переживають герої, стає випробуванням за найвищими критеріями, здатними виявити самоцінність («суверенність») людини або ж, навпаки, той «рабський дух», який позбавляє її можливості вирватися з-під впливу «людських клопотів» і стати врівень зі своїм істинним, високим покликанням.