Леся Українка - Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник)

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2011

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2009, 2011

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2009

ISBN 978-966-14-2611-4 (fb2)

Жодну з частин даного видання

не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі

без письмового дозволу видавництва

Електронна версія створена за виданням:

Леся Українка

У45 Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика [Текст] / худож. М. Десятнікова. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2009. – 384 с.: іл.

ISBN 978-966-14-0428-0 (серія).

ISBN 978-966-14-0430-3 (т. 2).

ББК 84.4УКР1

Лариса Петрівна Косач (Квітка), відома читачам як Леся Українка, народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському. Мати Лесі Українки – Ольга Петрівна Драгоманова-Косач, українська письменниця (псевдонім – Олена Пчілка).

З дитинства Леся кохалася в народних піснях і казках, у чотири роки вже читала, у п’ять – грала на фортепіано і пробувала творити власну музику. За сприяння матері у 1884 році у львівському журналі «Зоря» з’явилася перша Лесина публікація – вірш «Конвалія». У березні 1893 року у Львові вийшла перша збірка – «На крилах пісень». Схвальну рецензію на книгу написав О. Маковей, визначивши провідні мотиви творчості поетеси: «Перший – то сумовитий погляд авторки на своє життя і долю, другий – то культ природи, а третій – то культ України і світове горе». Після того Леся Українка написала понад сотню віршів, половина з яких за її життя не була надрукована.

Леся цікавилася історією та філософією, відвідувала публічні лекції в Київському університеті, займалася самоосвітою. 1894 року вона гостювала в Болгарії у дядька Михайла Драгоманова, працювала в його бібліотеці, впорядковувала її, наче передчуваючи близьку смерть видатного родича.

Перша її драма «Блакитна троянда» (1896) з життя української інтеліґенції поширює тематику тогочасної української драми, що показувала переважно життя селянства. У подальшому Леся Українка, широко використовуючи теми й образи світової літератури, розвинула новий жанр – драматичну поему, першою з яких стала «Одержима» (1901). Особливе місце в її творчості посідають драматичні поеми на теми вавилонського полону при аналогії полону України в Російській імперії («На руїнах», «Вавилонський полон», «В дому роботи – в країні неволі»). Символічний зміст цих поем поетеса розкрила в поезії «І ти колись боролась, мов Ізраїль…»

У драматичній поемі «Кассандра» (1907) письменниця розвиває метафору людської правди і трагічної істини, яку представляє головна героїня. Традиційна тема світової літератури знайшла в драматичній поемі «Камінний господар» (1912) цілком оригінальне трактування образу Дон Жуана. Жіночність героя і чоловіча постава донни Анни нагадує про класичну традицію зміни ролей, яка призводить до символічної смерті Дон Жуана.

1899 року вийшла друга Лесина збірка «Думи і мрії», а у квітні 1902 року – книга поезій «Відгуки». У співавторстві з Климентієм Квіткою поетеса видала збірку «Дитячі ігри, пісні й казки з Ковельщини, Луцьщини і Звягельщини на Волині». Леся Українка посилала свої твори для альманахів М. Коцюбинському, листувалася з Г. Хоткевичем.

25 липня 1907 року Леся Українка та Климентій Квітка одружилися. Чоловік одержав посаду в суді в Балаклаві, й подружжя переїхало туди, а згодом до Ялти. Критичний стан здоров’я змушував Лесю Українку до частих переїздів. 1911 року сім’я опинилася в Кутаїсі. Письменниця вже відчувала наближення смерті. Вона переслала сестрі Ользі свій архів, до виснаження працювала над «Лісовою піснею» – вершиною її творчості, в якій показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб’язковою буденщиною. Головна героїня драми-феєрії Мавка – не тільки поетичний образ казкової істоти, а й філософське узагальнення всього прекрасного, вічно живого. «Лісова пісня» вийшла друком у Києві ще за життя поетеси, 1912 року. У Кутаїсі було написано також драми «Камінний хрест» і «Оргія».

Письменниця мужньо готувалася до трагічного кінця. У березні 1913 року вона написала заяву до бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка прийняти її твори на зберігання, у квітні востаннє приїхала до Києва, прийшла на присвячений їй вечір у клубі «Родина», а в середині травня відбула до Кутаїсі.

З голосу вмираючої дружини Климентій Квітка ще встиг записати народні пісні, а матері й сестрі Ользі Леся продиктувала зміст задуманої драми «На передмістю Олександрії». Тяжкохвору поетесу перевезли до Сурамі, але врятувати її вже ніхто не міг. 1 серпня 1913 року вона померла. Похована на Байковому кладовищі в Києві.