Леся Українка - Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник)

Голос Гов, Лукашу, гов!

го-го-го-го! А де ти?

Лукаш ( вiдзивається )

Ось я йду!

Голос А йди хутчiй!

Лукаш Оце ще нетерплячка!

( Вiдгукується. )

Та йду вже, йду!

( Подається йти. )

Мавка А вернешся?

Лукаш Не знаю.

( Iде в прибережнi хащi. )

З гущавини лiсу вилiтає Перелесник – гарний хлопець у червонiй одежi, з червонястим, буйно розвiяним, як вiтер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима.

Вiн хоче обняти Мавку, вона ухиляється.

Мавка Не руш мене!

Перелесник

А то чому?

Мавка Iди

поглянь, чи в полi рунь* зазеленiла.

Перелесник

Менi навiщо тая рунь?

Мавка А там же

твоя Русалка Польова, що в житi.

Вона для тебе досi вже вiнок

зелено-ярий почала сплiтати.

Перелесник

Я вже її забув.

Мавка Забудь мене.

Перелесник

Ну, не глузуй! Ходи, полетимо!

Я понесу тебе в зеленi гори,

ти ж так хотiла бачити смереки.

Мавка Тепер не хочу.

Перелесник

Так? А то чому?

Мавка Бо вiдхотiлося.

Перелесник

Якiсь химери!

Чом вiдхотiлося?

Мавка Нема охоти.

Перелесник ( улесливо в’ється коло неї )

Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестрицi,

там гiрськi русалки, вiльнi лiтавицi,

будуть танцювати кóло по травицi,

наче блискавицi!

Ми тобi знайдемо з папоротi квiтку,

зiрвем з неба зiрку, золоту лелiтку*,

на снiгу нагiрнiм вибiлимо влiтку

чарiвну намiтку.

Щоб тобi здобути лiсову корону,

ми Змiю-царицю скинемо iз трону

i дамо крем’янi гори в оборону!

Будь моя кохана!

Звечора i зрана

самоцвiтнi шати

буду приношати,

i вiночок плести,

i в таночок вести,

i на крилах нести

на моря багрянi, де багате сонце

золото ховає в таємну глибiнь.

Потiм ми заглянем до Зорi в вiконце,

Зiрка-пряха вдiлить срiбне волоконце,

будем гаптувати оксамитну тiнь.

Потiм, на свiтаннi, як бiлявi хмари

стануть покрай неба, мов яснi отари,

що холодну воду п’ють на тихiм бродi,

ми спочинем любо на квiтчастiм…

Мавка ( нетерпляче )

Годi!

Перелесник

Як ти обiрвала рiч мою сердито!

( Смутно i разом лукаво. )

Ти хiба забула про торiшнє лiто?

Мавка ( байдуже )

Ох, торiшнє лiто так давно минуло!

Що тодi спiвало, те взимi заснуло.

Я вже й не згадаю!

Перелесник ( таємничо нагадуючи )

А в дубовiм гаю?..

Мавка Що ж там? Я шукала ягiдок, грибкiв…

Перелесник

А не приглядалась до моїх слiдкiв?

Мавка В гаю я зривала кучерики з хмелю…

Перелесник

Щоб менi послати пишную постелю?

Мавка Нi, щоб перевити се волосся чорне!

Перелесник

Сподiвалась: може, миленький пригорне?

Мавка Нi, мене береза нiжно колихала.

Перелесник

А проте… здається… ти когось кохала?

Мавка Ха-ха-ха! Не знаю!

Попитай у гаю.

Я пiду квiтчати дрiбним рястом коси…

( Подається до лiсу. )

Перелесник

Ой гляди! Ще змиють їх холоднi роси!

Мавка Вiтерець повiє,

сонечко пригрiє,

то й роса спаде!

( Зникає в лiсi. )

Перелесник

Постривай хвилину!

Я без тебе гину!

Де ти? Де ти? Де?

Бiжить i собi в лiс.

Помiж деревами якусь хвилину маячить його червона одiж i, мов луна, озивається: «Де ти? Де?..»

По лiсi грає червоний захiд сонця, далi погасає.

Над озером стає бiлий туман.

Дядько Лев i Лукаш виходять на галяву.

Лев ( сердито воркоче )

Той клятий Водяник! Бодай би всох!

Я, наловивши риби, тiльки виплив

на плесо душогубкою, – хотiв

на той бiк передатися, – а вiн

вчепився цупко лапою за днище,

та й анi руш! Ще трохи – затопив би!

Ну й я ж не дурень: як засяг рукою

за бороду, то й замотав, як мичку*,

та ножика з-за пояса, – бiгме,

так i вiдтяв би! Та проклята ж пара –

штурхiць! – i перекинула човна!

Я ледь що вибрався живий на берег,

i рибу розгубив… А щоб ти зслиз!

( До Лукаша. )

А тут iще й тебе щось учепило, –

кричу, гукаю, кличу – хоч ти згинь!

I де ти длявся?

Лукаш Та кажу ж –

був тута, вирiзував сопiлку.

Лев Щось довгенько

вирiзуєш, небоже, сопiлки!

Лукаш ( нiяково )

Або ж я, дядьку…

Лев ( усмiхнувся i подобрiв )

Ей! не вчись брехати,

бо ще ти молодий! Язика шкода!

От лiпше хмизу пошукай по лiсi

та розпали вогонь, – хоть обсушуся,

бо як його таким iти додому?

Поки дiйдем, ще й тая нападе –

не тута споминаючи, цур-пек! –

а потiм буде душу витрясати…

Лукаш iде в лiс; чутно згодом, як вiн хряскає сухим гiллям.

Дядько Лев ( сiдає пiд дубом на грубу коренину i пробує викресати вогню, щоб запалити люльку )