Леся Українка - Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник)

Перше Потерча

Утопи!

Русалка Не смiю. Лiсовик заборонив.

Друге Потерча

А ми не здужаєм, бо ми маленькi.

Русалка Ви маленькi,

ви легенькi,

в ручках вогники ясненькi,

ви як ласочки тихенькi, –

ви пiдiть у чагарник,

не почує Лiсовик,

а як стрiне –

вогник свiне –

був i зник!

Перекиньтесь блискавками

над стежками.

Спалахнiть над купиною,

поведiть драговиною, –

де вiн стане,

там i кане

аж на саме дно болота…

Далi – вже моя робота!

Ну! блись-блись!

Потерчата ( рушаючи одно до одного )

Ти сюдою, я тудою,

а зiйдемось над водою!

Русалка ( радо )

Подались!

( Надбiгає до болота, бризкає водою з пальцiв позад себе через плечi. З-за купини вискакує Куць, молоденький чортик-паничик. )

Куцю-Куцю,

поцiлуй у руцю!

( Свавiльним рухом простягає йому руку, вiн цiлує. )

Куць За що ж то, панянко?

Русалка Я тобi снiданко

гарне наготую, тiльки не прогав.

( Показує в далечiнь на Лукаша. )

Бачиш? Що? привик ти до таких потрав?

Куць ( махнув рукою )

Поки не в болотi, –

сухо в мене в ротi!

Русалка Буде хлопець твiй,

радiсть буде й бабi, й матiнцi твоїй!

Куць стрибає за купину і зникає. Русалка в очеретi зорить за Потерчатами, що миготять бiгунцями, спалахують, блимають, снуються, перебiгають.

Лукаш ( шукаючи свiтлякiв, завважає вогники )

Якi хорошi свiтляки! летючi!

Я ще таких не бачив! А великi!

Я мушу їх пiймати!

( Ганяється то за одним, то за другим, вони непомiтно надять його до драговини. )

Мавка Не лови!

Коханий, не лови! То Потерчата!

Вони зведуть на безвiсть!

Лукаш не чує, захоплений гонитвою, i вiдбiгає геть далеко вiд Мавки.

Лукаш ( раптом скрикує )

Пробi! Гину!

В драговину попав! Ой смокче! тягне!

Мавка надбiгає на його крик, але не може дiстатися до нього, бо вiн загруз далеко вiд твердого берега. Вона кидає йому один кiнець свого пояса, держачи за другий.

Мавка Лови!

Пояс не досягає руки Лукашевої.

Лукаш Ой, не сягає! Що ж се буде?

Мавка ( кидається до верби, що стоїть, похилившись над драговиною )

Вербиченько-матусенько, рятуй!

( Швидко, як бiлиця, злазить на вербу, спускається по крайньому вiттi, кидає знов пояса – вiн на сей раз досягає, – Лукаш хапається за кiнець, Мавка притягає його до себе, потiм подає руку i помагає злiзти на вербу. )

Русалка в очеретi видає глухий стогiн досади i зникає в туманi.

Потерчата теж зникають.

Дядько Лев ( прокинувся вiд крику )

Га?.. Що таке? Вже знов якась мара?

Цур-пек! щезай!

( Оглядається. )

Лукашу, де ти? гов!

Лукаш ( озивається з верби )

Я тута, дядьку!

Лев А ти тут чого?

( Пiдходить i заглядає на вербу. )

Злiз на вербу, ще й з дiвкою!

Лукаш iзлiзає з верби. Мавка там лишається.

Лукаш Ой дядьку!

Я тут було в драговинi загруз;

натрапив на вiкно, та вже вона

( показує на Мавку )

порятувала якось.

Лев А чого ж ти

стикаєшся отут як потороча*? –

таж поночi!

Лукаш Я свiтляки ловив…

( Уриває. )

Лев ( завважає свiтляки на Мавцi )

Ба! так би ти й казав, то я ж би знав!

Тепер я бачу сам, чия то справа.

Мавка Я ж, дядечку, його порятувала.

Лев Дивись ти – «дядечку»! Знайшлась небога!

А хто ж його призвiв у пастку лiзти?

( Докiрливо хитає головою. )

Ей, кодло лiсове! Така в вас правда!..

Ну, попаду ж i я Лiсовика,

то вже не вирветься, – в пеньок дубовий

вщемлю те бородище-помелище,

то буде вiдати! Бач, пiдсилає

своїх дiвок, а сам – i я не я!

Мавка ( швидко збiгає з верби )

Нi, вiн не винен! Хай Змiя-цариця

мене скарає, якщо се неправда!

I я не винна!

Лев От, тепера вiрю,

бо знаю, се в вас присяга велика.

Лукаш Вона мене порятувала, дядьку,

от бiгме, згинув би тепер без неї!

Лев Ну, дiвонько, хоч ти душi не маєш,

та серце добре в тебе. Пробачай,

що я нагримав зóпалу.

( До Лукаша. )

Чого ж ти

по свiтляки погнався на болото?

Хiба ж вони по купинах сидять?

Лукаш Та то якiсь були такi летючi!

Лев Еге! то знаю ж я! То Потерчата!

Ну-ну, чекайте ж, приведу я взавтра

щеняток-ярчукiв, то ще побачим,

хто тут заскавучить!

Голоски Потерчат ( озиваються жалiбно, подiбно до жаб’ячого кумкання )

Нi, нi, дiдуню!

Нi, ми не виннi!

Ми в драговиннi

ягiдки брали.

Ми ж бо не знали,

що тута гостi,

ми б не зринали

з глибокостi…

Ой нене, сум!

Нум плакать, нум!