Леся Українка - Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник)

коли нiхто не завинив нiкому.

Ти се сама сказала – пам’ятай.

Мавка Чому я маю сеє пам’ятати?

Мати ( виходить iз-за хати )

Се так ти жнеш? А ти се так городиш?

Лукаш поспiшно поволiк дерево за хату.

Коли ти, дiвонько, не хочеш жати,

то я ж тебе не силую. Вже якось

сама управлюся, а там на вiсень,

дасть бiг, знайду собi невiстку в помiч.

Там є одна вдовиця – моторненька, –

сама припитувалась через люди,

то я сказала, що аби Лукаш

був не вiд того… Ну, давай вже, любко,

менi серпочка – другого ж немає.

Мавка Я жатиму. Iдiть до конопель.

Мати йде через галяву до озера i криється за очеретом.

Мавка замахує серпом i нахиляється до жита. З жита раптом виринає Русалка Польова; зелена одiж на їй просвiчує де-не-де крiзь плащ золотого волосся, що вкриває всю її невеличку постать; на головi синiй вiнок з волошок, у волоссi заплутались рожевi квiти з куколю, ромен, березка.

Русалка Польова ( з благанням кидається до Мавки )

Сестрице, пошануй!

Краси моєї не руйнуй!

Мавка Я мушу.

Русалка Польова

Уже ж мене пошарпано,

всi квiтоньки загарбано,

всi квiтоньки-зiрниченьки

геть вирвано з пшениченьки!

Мак мiй жаром червонiв,

а тепер вiн почорнiв, наче крiвця пролилася,

в борозенцi запеклася…

Мавка Сестрице, мушу я! Твоя краса

на той рiк ще буйнiше запишає,

а в мене щастя як тепер зов’яне,

то вже не встане!

Русалка Польова ( ламає руки i хитається вiд горя, як од вiтру колос )

Ой горенько! косо моя!

косо моя золотая!

Ой лишенько! красо моя!

красо моя молодая!..

Мавка Твоїй красi вiк довгий не судився,

на те вона зроста, щоб полягати.

Даремне ти благаєш так мене, –

не я, то iнший хто її зожне.

Русалка Польова

Глянь, моя сестро, ще хвиля гуляє

з краю до краю.

Дай нам зажити веселого раю,

поки ще лiтечко сяє,

поки ще житечко не полягло, –

ще ж неминуче до нас не прийшло!

Хвильку! Хвилиночку! Мить одну, рiдная!

Потiм поникне краса моя бiдная,

ляже додолу сама…

Сестро! не будь як зима,

що не вблагати її, не вмолити!

Мавка Рада б я волю вволити,

тiльки ж сама я не маю вже волi.

Русалка Польова ( шепче, схилившись Мавцi до плеча )

Чи ж не трапляється часом на полi

гострим серпочком поранити руку?

Сестронько! зглянься на муку!

Крапельки кровi було б для рятунку доволi.

Що ж? Хiба кровi не варта краса?

Мавка ( черкає себе серпом по руцi, кров бризкає на золотi коси Русалки Польової )

Ось тобi, сестро, яса*!

Русалка Польова клониться низько перед Мавкою, дякуючи, i никне в житi.

Вiд озера наближається мати, а з нею молода повновида молодиця, в червонiй хустцi з торочками, в бурячковiй спiдницi, дрiбно та рiвно зафалдованiй; так само зафалдований i зелений фартух з нашитими на ньому бiлими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синiм, намисто дзвонить дукачами на бiлiй пухкiй шиї, мiцна крайка тiсно перетягає стан, i вiд того кругла, заживна постать здається ще розкiшнiшою.

Молодиця йде замашистою ходою, аж стара ледве поспiває за нею.

Мати ( до молодицi люб’язно )

Ходiть, Килинко, осьде край берези

ще свiже зiллячко. Ось деревiй, –

ви ж гладишки попарити хотiли? –

Вiн добрий, любонько, до молока.

Килина Та в мене молока вже нiде й дiти!

Коб ярмарок хутчiй – куплю начиння.

Корова в мене турського заводу, –

ще мiй небiжчик десь придбав, – молочна,

i господи яка! Оце вже якось

я в полi обробилася, то треба

роботi хатнiй дати лад. Ой тiтко,

вдовицi – хоч надвоє розiрвися!..

( Прибiднюється, пiдобгавши губи. )

Мати Ей, рибонько, то ви вже обробились?

Ну, що то сказано, як хто робiтний

та здужає… А в нас – маленька нивка,

та й то бог спору не дає…

Килина ( дивиться на ниву, де стоїть Мавка )

А хто ж то

женцем у вас?

Мати Та там одна сирiтка…

( Нишком. )

Таке воно, простибiг, нi до чого…

Килина ( надходить з матiр’ю до Мавки )

Добридень, дiвонько! Чи добре жнеться?

Мати ( сплескує руками )

Ой лишенько! Iще не починала!

Ой мiй упадоньку! Що ж ти робила?

Нездарисько! Нехтолице! Ледащо!

Мавка ( глухо )

Я руку врiзала…

Мати Було при чому!

Килина А дай сюди серпа – нехай-но я.

Мавка ховає серпа за себе i вороже дивиться на Килину.

Мати Давай серпа, як кажуть! Таж не твiй!

( Вириває серпа Мавцi з рук i дає Килинi, тая кидається на жито i жне, як вогнем палить, аж солома свище пiд серпом. )