Леся Українка - Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник)

Лісовик Не всi вiнки погинули для тебе.

Оглянься, подивись, яке тут свято!

Вдяг ясень-князь кирею золоту,

а дика рожа буйнiї корали.

Невинна бiль змiнилась в гордий пурпур

на тiй калинi, що тебе квiтчала,

де соловей спiвав пiснi весiльнi.

Стара верба, смутна береза навiть

у златоглави* й кармазини* вбрались

на свято осенi. А тiльки ти

жебрацькi шмати скинути не хочеш,

бо ти забула, що нiяка туга

краси перемагати не повинна.

Мавка ( поривчасто встає )

То дай менi святковi шати, дiду!

Я буду знов як лiсова царiвна,

i щастя упаде менi до нiг,

благаючи моєї ласки!

Лісовик Доню,

давно готовi шати для царiвни,

але вона десь бавилась, химерна,

убравшися для жарту за жебрачку.

Розкриває свою кирею i дiстає досi заховану пiд нею пишну, злотом гаптовану багряницю i срiбний серпанок; надiває багряницю поверху убрання на Мавку; Мавка йде до калини, швидко ламає на нiй червонi китицi ягiд, звиває собi вiночок, розпускає собi коси, квiтчається вiнком i склоняється перед Лiсовиком, – вiн накидає їй срiбний серпанок на голову.

Лісовик Тепер я вже за тебе не боюся.

( Поважно кивнувши їй головою, меткою походою йде в гущавину i зникає. )

З лiсу вибiгає Перелесник.

Мавка Знов ти?

( Намiряється втiкати. )

Перелесник ( зневажливо )

Не бiйся, не до тебе. Хтiв я

одвiдати Русалоньку, що в житi,

та бачу, вже вона заснула. Шкода…

А ти змарнiла щось.

Мавка ( гордо )

Тобi здається!

Перелесник

Здається, кажеш? Дай я придивлюся.

( Пiдходить до неї. Мавка вiдступає. )

Та ти чого жахаєшся? Я знаю,

що ти заручена, – не зачеплю.

Мавка Геть! не глузуй!

Перелесник

Та ти не сердься, – що ж,

коли я помилився… Слухай, Мавко,

давай лиш побратаємось.

Мавка З тобою?

Перелесник

А чом же нi? Тепер ми восени,

тепер, бач, навiть сонце прохололо,

i в нас простигла кров. Таж ми з тобою

колись були товаришi, а потiм

чи грались, чи кохались – трудно зважить, –

тепер настав братерства час. Дай руку.

Мавка трохи нерiшуче подає йому руку.

Дозволь покласти братнiй поцiлунок

на личенько твоє блiде.

( Мавка одхиляється, вiн все-таки її цiлує. )

О, квiти

на личеньку одразу зацвiли! –

цнотливiї, незапашнi, осiннi…

( Не випускаючи її руки, оглядається по галявi. )

Поглянь, як там лiтає павутиння,

кружляє i вирує у повiтрi…

Отак i ми…

( Раптом пориває її в танець. )

Так от i ми

кинемось, ринемось

в коло сами!

Зорi пречистi,

iскри злотистi,

яснi та краснi вогнi променистi,

все, що блискуче, –

все те летюче,

все безупинного руху жагуче!

Так от i я…

так от i я…

Будь же мов iскра, кохана моя!

Прудко вирує танець. Срiбний серпанок на Мавцi звився угору, мов блискуча гадючка, чорнi коси розмаялись i змiшалися з вогнистими кучерями Перелесника.

Мавка Годi!.. ой годi!..

Перелесник

В щирiй загодi

не зупиняйся, кохана, й на мить!

Щастя – то зрада,

будь тому рада, –

тим воно й гарне, що вiчно летить!

Танець робиться шаленим.

Звиймося!

Злиймося!

Вихром завиймося!

Жиймо!

зажиймо

вогнистого раю!

Мавка Годi!.. пусти мене… Млiю… вмираю.

( Голова її падає йому на плече, руки опускаються, вiн мчить її в танцi омлiлу. )

Раптом з-пiд землi з’являється темне, широке, страшне Марище.

Марище Вiддай менi моє. Пусти її.

Перелесник ( спиняється i випускає Мавку з рук, вона безвладно спускається на траву )

Хто ти такий?

Марище Чи ти мене не знаєш? –

«Той, що в скалi сидить».

Перелесник здригнувся, прудким рухом кинувся геть i зник у лiсi. Мавка очутилась, звелася трохи, широко розкрила очi i з жахом дивиться на Мару, що простягає руки взяти її.

Мавка Нi, я не хочу!

Не хочу я до тебе! Я жива!

«Той, що в скалі сидить»

Я поведу тебе в далекий край,

незнаний край, де тихi, темнi води

спокiйно сплять, як мертвi, тьмянi очi,

мовчазнi скелi там стоять над ними

нiмими свiдками подiй, що вмерли.

Спокiйно там: нi дерево, нi зiлля

не шелестить, не навiває мрiй,

зрадливих мрiй, що не дають заснути,

i не заносить вiтер жадних спiвiв

про недосяжну волю; не горить

вогонь жерущий; гострi блискавицi

ламаються об скелi i не можуть

пробитися в твердиню тьми й спокою

Тебе вiзьму я. Ти туди належиш:

ти блiднеш вiд огню, вiд руху млiєш,

для тебе щастя – тiнь, ти нежива.

Мавка ( встає )

Нi! я жива! Я буду вiчно жити!