Леся Українка - Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник)

Мати ( глузливо )

Аякже!

Лев З таких дiвок бувають люди, от що!

Мати Якi з їх люди? Чи ти впився? Га?

Лев Та що ти знаєш? От небiжчик дiд

казали: треба тiльки слово знати,

то й в лiсовичку може уступити

душа така самiська, як i наша.

Мати Ну, а куди ж тодi вiдьомська пара

подiнеться?

Лев Ти знов таки своєї?..

От лiпше заберуся до роботи,

як маю тут жувати клоччя!

Мати Йди!

або ж я бороню?

Лев iде за хату, сердито струснувши головою.

Мавка виходить з хати перебрана: на їй сорочка з десятки, скупо пошита i латана на плечах, вузька спiдничина з набиванки* i полинялий фартух з димки*, волосся гладко зачесане у двi коси i заложене навколо голови.

Мавка Вже й перебралась.

Мати Отак що iншого. Ну, я пiду –

управлюся тим часом з дробиною*.

Хотiла я пiти до конопель,

так тут iще не скiнчена робота,

а ти до неї щось не вельми…

Мавка Чом же?

Що тiльки вмiю, рада помогти.

Мати Ото-то й ба, що неконечне вмiєш:

полiтниця з тебе абияка,

тащити сiна – голова болiла…

Як так i жати маєш…

Мавка ( з острахом )

Як-то? Жати?

Ви хочете, щоб я сьогодні жала?

Мати Чому ж би нi? Хiба сьогоднi свято?

( Бере за дверима в сiнях серпа i подає Мавцi. )

Ось на серпа – попробуй. Як управлюсь,

то перейму тебе.

( Виходить за хату, узявши з сiней пiдситок iз зерном. Незабаром чутно, як вона кличе: «Цiпоньки! цiпоньки! тю-тю-тю! тю-тю-тю! Цiр-р-р…» )

Лукаш виходить iз сокирою i пiдступає до молодого грабка, щоб його рубати.

Мавка Не руш, коханий,

воно ж сире, ти ж бачиш.

Лукаш Ай, дай спокiй!

Не маю часу!

Мавка смутно дивиться йому в вiчi.

Ну то дай сухого…

Мавка ( швиденько виволiкає з лiсу чималу суху деревину )

Я ще знайду; тобi багато треба?

Лукаш А що ж? оцим одним загороджу?

Мавка Чогось уже i ти став непривiтний…

Лукаш Та бачиш… мати все гризуть за тебе!..

Мавка Чого їй треба? I яке їй дiло?

Лукаш Та як же? Я ж їм син…

Мавка Ну, син, – то що?

Лукаш Бач… їм така невiстка не до мислi…

Вони не люблять лiсового роду…

Тобi недобра з їх свекруха буде!

Мавка У лiсi в нас нема свекрух нiяких.

Навiщо тi свекрухи, невiстки –

не розумiю!

Лукаш Їм невiстки треба,

бо треба помочi, – вони старi.

Чужу все до роботи заставляти

не випадає… Наймички – не дочки…

Та, правда, ти сього не зрозумiєш…

Щоб нашi людськi клопоти збагнути,

то треба справдi вирости не в лiсi.

Мавка ( щиро )

Ти розкажи менi, я зрозумiю,

бо я ж тебе люблю… Я ж пойняла

усi пiснi сопiлоньки твоєї.

Лукаш Пiснi! То ще наука невелика!

Мавка Не зневажай душi своєї цвiту,

бо з нього виросло кохання наше!

Той цвiт вiд папоротi чарiвнiший –

вiн скарби творить, а не вiдкриває.

У мене мов зродилось друге серце,

як я його пiзнала. В ту хвилину

огнисте диво сталось…

( Раптом уриває. )

Ти смiєшся?

Лукаш Та справдi, якось наче смiшно стало…

Убрана по-буденному, а править

таке, немов на свято орацiю!

( Смiється. )

Мавка ( шарпає на собi одежу )

Спалю се все!

Лукаш Щоб мати гiрше гризли?

Мавка Та що ж, як я тобi у цiй одежi

неначе одмiнилась!

Лукаш Так я й знав!

Тепер уже почнеться дорiкання…

Мавка Нi, любий, я тобi не дорiкаю,

а тiльки – смутно, що не можеш ти

своїм життям до себе дорiвнятись.

Лукаш Я щось не розберу, що ти говориш.

Мавка Бач, я тебе за те люблю найбiльше,

чого ти сам в собi не розумiєш,

хоча душа твоя про те спiває

виразно-щиро голосом сопiлки…

Лукаш А що ж воно таке?

Мавка Воно ще краще,

нiж вся твоя хороша, люба врода,

та висловить його i я не можу…

( Смутно-закохано дивиться на нього i мовчить хвилинку. )

Заграй менi, коханий, у сопiлку,

нехай вона все лихо зачарує!

Лукаш Ей, не пора менi тепера грати!

Мавка То пригорни мене, щоб я забула

осю розмову.

Лукаш ( оглядається )

Цить! почують мати!

Вони вже й так тебе все називають

накидачем…

Мавка ( спалахнула )

Так! хто не зрiс мiж вами,

не зрозумiє вас! Ну, що се значить

«накинулась»? Що я тебе кохаю?

Що перша се сказала? Чи ж то ганьба,

що маю серце не скупе, що скарбiв

воно своїх не криє, тiльки гойно

коханого обдарувало ними,

не дожидаючи вперед застави?

Лукаш Була надiя, що вiддячусь потiм.

Мавка I знов чудне, незрозумiле слово –

«вiддячуся»… Ти дав менi дари,

якi хотiв, такi були й мої –

немiрянi, нелiченi…

Лукаш То й добре,