Леся Українка - Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник)

Аякже! викрешеш! i губка змокла…

i трут згубився… А, нема на тебе

лихої трясцi!.. Чи не наросла

на дубi свiжа?

( Обмацує дуба, шукаючи губки. )

З озера, з туману, виринає бiла жiноча постать, бiльше подiбна до смуги мли, нiж до людини; простягненi бiлi довгi руки загребисто ворушать тонкими пальцями, коли вона наближається до Лева.

Лев ( усмiхнувшись )

Се що за мара?

Ага! вже знаю. Добре, що побачив!..

( Оговтавшись, виймає з кошеля якiсь корiнцi та зiлля i простягає назустрiч марi, немов боронячись вiд неї. Вона трохи вiдступає. Вiн прочитує, замовляючи, дедалi все швидше. )

Шiпле-дiвице,

Пропаснице-Трясавице!

Iди ти собi на куп’я, на болота,

де люди не ходять, де кури не пiють,

де мiй глас не заходить.

Тут тобi не ходити,

бiлого тiла не в’ялити,

жовтої костi не млоїти,

чорної кровi не спивати,

вiку не вкорочати.

Ось тобi полинь –

згинь, маро, згинь!

Мара подається назад до озера i зливається з туманом.

Надходить Лукаш з оберемком хмизу, кладе перед дядьком, виймає з-за пазухи кресало й губку й розпалює вогонь.

Лукаш Ось нате, дядьку, грiйтеся.

Лев Спасибi.

Ти догоджаєш дядьковi старому.

( Розпалює коло вогню люльку. )

Тепер що iншого!

( Вкладається проти вогню на травi, поклавши кошеля пiд голову, пакає люльку i жмуриться на вогонь. )

Лукаш Якби ви, дядьку,

якої байки нагадали.

Лев Бач!

умалився!.. А ти б якої хтiв?

Про Оха-чудотвора? Про Трьомсина?

Лукаш Такi я чув! Ви вмiєте iнакших,

що їх нiхто не вмiє.

Лев ( надумавшись )

Ну, то слухай:

Я про Царiвну-Хвилю розкажу.

( Починає спокiйним, спiвучим, розмiрним голосом. )

Якби нам хата тепла

та люди добрi,

казали б ми казку,

баяли байку

до самого свiта…

За темними борами,

та за глибокими морями,

та за високими горами

то єсть там дивний-предивний край,

де панує Урай.

Що в тому краю сонце не сiдає,

мiсяць не погасає,

а яснi зорi по полю ходять,

таночки водять.

Отож у найкращої Зорi та знайшовся син

Бiлий Палянин.

На личку бiлий,

на вроду милий,

золотий волос по вiтру має,

а срiбна зброя в рученьках сяє…

Лукаш Ви ж про Царiвну мали.

Лев Та зажди!..

От як став Бiлий Палянин до лiт доходжати,

став вiн собi думати-гадати,

про своє життя розважати:

«З усiх я, – каже, – вродою вдався,

а ще ж бо я долi не дiждався.

Порадь мене, Зiрнице-мати,

де менi пари шукати:

чи межи боярством,

преславним лицарством,

чи межи князiвством,

чи межи простим поспiльством?

Що хiба яка царiвна

та була б менi рiвна…»

( Починає дрiмати. )

От i пiшов вiн до синього моря,

i розiклав на березi перлове намисто…

Лукаш Вiдай, ви, дядьку, щось тут проминули.

Лев Хiба?.. Та ти ж бо вже не заважай!

…От i розбiглася на морi супротивна хвиля,

а з теї хвилi вилетiли конi,

як жар, червонi,

у червону колясу запряженi…

А на тiй колясi…

( Змовкає, зложений сном. )

Лукаш Та й хто ж на тiй колясi був? Царiвна?

Лев ( крiзь сон )

Га?.. Де?.. Яка царiвна?..

Лукаш Вже й заснули!

( Який час дивиться задумливо на вогонь, потiм устає, вiдходить далi вiд огнища i походжає по галявi, тихо-тихесенько, ледве чутно, пограваючи у сопiлку ( мелодiя № 10 )),

В лiсi поночiє, але темрява не густа, а прозора, як буває перед сходом мiсяця. Навколо вогнища блиски свiтла i звої тiнi неначе водять химерний танок; близькi до вогню квiти то поблискують барвами, то гаснуть у пiтьмi.

Покрай лiсу таємничо бiлiють стовбури осик та берiз. Весняний вiтер нетерпляче зiтхає, оббiгаючи узлiсся та розвiваючи гiлля плакучiй березi. Туман на озерi бiлими хвилями прибиває до чорних хащiв; очерет перешiптується з осокою, сховавшись у млi.

З гущавини вибiгає Мавка, бiжить прудко, мов утiкаючи; волосся їй розвiялось, одежа розмаялась. На галявi вона спиняється, оглядаючись, притуляє руки до серця, далi кидається до берези i ще раз зупиняється.

Мавка Дяка щирая тобi, нiченько-чарiвниченько,

що закрила ти моє личенько!

i вам, стежечки як мережечки,

що вели мене до березочки!

Ой сховай мене ти, сестриченько!

( Ховається пiд березу, обiймаючи її стовбур. )

Лукаш ( пiдходить до берези, нишком )

Ти, Мавко?

Мавка ( ще тихше )

Я.

Лукаш Ти бiгла?

Мавка Як білиця.

Лукаш Втiкала?

Мавка Так.

Лукаш Вiд кого?

Мавка Вiд такого,

як сам вогонь.

Лукаш А де ж вiн?

Мавка Цить!.. Бо знову прилетить.