Леся Українка - Кращі твори (збірник)

Особлива сторінка в житті Лесі Українки – історія її боротьби з хворобою. У січні 1881 р. (тоді сім’я мешкала в Луцьку) вона застудилася, і з цього часу починається, за її власним виразом, «тридцятилітня війна» з туберкульозом. Спочатку нога, потім рука, легені, нирки… Повсякчасна боротьба з недугою то приковувала до ліжка, то змушувала шукати порятунку в далеких світах – Берлін, Відень, Карпати, Одеса, Крим, Кавказ, Сан-Ремо, Єгипет. Тому ціла низка ліричних творів і поетичних циклів, як-от: «Contra spem spero!», «Досвітні вогні», «До мого фортепіано», «Подорож до моря», «Кримські спогади», «Кримські відгуки», «Весна в Єгипті», «З подорожньої книжки» тощо, – постає в її творчості як відгомін трансформованих крізь призму художньої фантазії суто особистих переживань і подорожніх вражень.

Поетичну творчість Леся Українка розпочала поезією «Надія», написаною на початку 1880 р. під враженнями арешту й заслання тітки Олени, батькової сестри. А першим друкованим твором був вірш «Конвалія», опублікований у журналі «Зоря» (Львів, 1884) і підписаний псевдонімом «Леся Українка», який із цього часу стає літературним іменем письменниці. Крім поезії, Леся Українка починає писати оповідання, активно займається перекладами, зокрема оповідання М. Гоголя «Вечорниці», уривків з «Одіссеї» Гомера, з польської, німецької, французької літератур тощо. Бере участь у діяльності літературного гуртка «Плеяда», на засіданнях якого обговорювали не лише твори молодих авторів, а й питання перекладу видатних письменників світової літератури. Згідно з планом таких видань письменниця починає роботу над поемою «Атта Троль» Г. Гейне. А в 1892 р. виходить у світ «Книга пісень» Г. Гейне у перекладах Лесі Українки та М. Стависького (М. Славинського), яка отримала високу оцінку критики. Творчість цього німецького митця мала значний вплив на формування стильової манери Лесі Українки. Він виразно відчутний у ліричних творах авторки, особливо у поемах «Роберт Брюс, король шотландський» та «Давня казка».

Поетичний доробок Лесі Українки складають збірки «На крилах пісень» (Львів, 1893), «Думи і мрії» (Львів, 1899) і «Відгуки» (Чернівці, 1902), поеми та поезія поза збірками. Порівняно невеликий за обсягом, він, проте, належить до найяскравіших явищ української поезії кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Звісно, перші поетичні вправи Лесі Українки робила під «корективом» матері, яка уважно стежила за творчим зростанням своєї доньки, спрямовуючи її ранні романтичні захоплення на «реальнішу дорогу», у річище новоєвропейської літературної традиції. У листі до М. Драгоманова в 1885 р. Олена Пчілка зазначала: «Леся пише вірші і цілком незле володіє віршем. Може колись стати справжньою поеткою. Вона тепер ніби переживає загальні фази розвитку української поезії. Спочатку писала про “долю”, а пізніше вірші її набрали цілком романтичного характеру. Щойно вона написала цілу поему “Русалка”. Безумовно, поема ця робить враження чогось старомодного, але написано її так тепло, так навіть художньо […] Нічого й казати, що Леся перейде від “Русалок” до новішого письма» [4] Цит. за: Мороз М. О. Літопис життя та творчості Лесі Українки. – К.: Наук. думка, 1992. – С. 30. . А зразки такого «новішого письма» молода авторка знаходила в першорядних європейських поетів, зокрема Г. Гейне, В. Гюго, Дж. Байрона, Ф. Шіллера, А. Мюссе, А. Міцкевича, Ю. Словацького та ін. Важливе значення в становленні поетичного голосу Лесі Українки мала також українська літературна традиція, зокрема творчість П. Куліша та М. Старицького, на ліричних зразках і перекладах яких навчалася передусім «ars poetica» – мистецтва віршування.

Тематично лірика Лесі Українки, особливо на початковому етапі, здавалося б, не відзначається розмаїттям: громадянські й патріотичні мотиви, туга за рідним краєм, краса природи, враження дитячих літ тощо. «Цвіти і зорі, зорі і цвіти» – так окреслював зміст її перших творів І. Франко. Проте вже у збірці «На крилах пісень» дослідник спостеріг значний поступ у розвитку поетичного таланту авторки, її світогляду, мови й віршової техніки. То був поступ від дитячої імпресіоністики й невибагливо простих форм до широкої ідейності й досконалості художнього вислову. Зокрема, цикли «Подорож до моря», «Сльози-перли», Кримські спогади» – це, на думку критика, «перші проблиски сильного, самостійного таланту, перші такі картини і поетичні звороти, що виявляють руку майстра» [5] Франко І. Леся Українка // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – К.: Наук. думка, 1981. – Т. 31. – С. 260. . Майстерність авторки полягає не лише в новому осмисленні краси природи й громадянської теми, позбавлених у її поезії традиційного сентиментально-романтичного звучання, а й в оригінальності поетичної форми: більшість творів зазвичай об’єднані в поетичні цикли, що надає окремим враженням, настроям і картинам художньої цілісності та філософсько-символічного сенсу. Завдяки цьому письменниця уникає суб’єктивної конвекційності та за всієї ліричної експансивності досягає у своїй ліриці того рівня художнього узагальнення, коли авторські роздуми, особисті почуття й емоції набувають художньо-естетичного значення, перетворюються на поетично-образні зразки, позбавлені «біографічного алегоризму». «Вона помалу доходить до того, – наголошував І. Франко, – що може виспівувати найтяжчі, розпучливі ридання і тим співом не будити в серцях розпуки та зневіри, бо у самої в душі горить полум’я любові до людей, до рідного краю і широких людських ідеалів, ясніє сильна віра в кращу будущину» [6] Там само. – С. 264. .