Леся Українка - Кращі твори (збірник)

У поезії «То, може, станеться і друге диво…» постає ще один жіночий образ – Марії Магдалини. З попередньою ця поезія об’єднана не лише спільною датою написання – 18.11.1900, а й мотивом дивовижного видіння. «Друге диво» – то явлення Марії Магдалині Ісуса Христа після воскресіння. Зцілена від страшної недуги (семи демонів), вона стала взірцем покаяння й щирого навернення до християнської віри – повсюди супроводжувала Христа в його земному житті, разом із небагатьма жінками була присутня при хресних стражданнях і похованні Месії, оплакуючи його й страждаючи разом із ним. Заслуговуючи на найвищу винагороду, у пристрасному й самовідданому пориві до Учителя, що повернувся до життя «у славі», Марія Магдалина, однак, стикається з певною відчуженістю, бо її призначення – лише сповістити «благу вість» апостолам (Ів. 20: 14–18). Леся Українка не відступає від євангельського сюжету, відтворюючи за аналогією подібний епізод: «Прийду, як Магдалина, ‹…› побачу, Що воскрес від слави» [10] Там само. – С. 263. . Але, осмислюючи цей сюжет, уникає однозначності, властивої традиційному тлумаченню. Авторка ставить свого героя в ситуацію вибору, а саме: сповнити свою високу місію чи відгукнутися на душевний поклик потерпілої за нього жінки? Як і Марія Магдалина, лірична героїня Лесі Українки свідома своєї долі – та вже визначена. Та все ж у художній уяві (чи в уяві закоханої жінки) безперестанно нуртує думка: кого покличе він у «нову країну слави» і «чи буде ж місце там для Магдалини? Однаково, аби вчинилось диво!» [11] Українка Леся. Зібр. творів: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1975. – Т. 1. – С. 263.

Своєрідне продовження ці настрої й мотиви отримують у поезіях «Чи пам’ятаєте, коли я говорила…», «Уста говорять: “він навіки згинув!”…», «Квіток, квіток, як можна більше квітів…», «Ти хотів би квіток на дорозі моїй?..», «Ні, ти не вмреш, ти щастя поховаєш…» та ін., написаних уже як відгомін душевного болю й страждань.

Отже, свої найінтимніші почуття й переживання Леся Українка співвідносить із найвищими зразками трагічних колізій, які лиш здатна створити й сприйняти людська уява. Унаслідок цього особиста драма ліричної героїні набуває значення вселенської трагедії. У цьому сенсі інтимна лірика письменниці – це своєрідний пошук моделі художнього осягнення страдницької свідомості, її осмислення крізь призму морально-психічного й емоційного досвіду людства.

Найвиразніше талант Лесі Українки виявився в драматичній творчості. А першим твором у цьому жанрі стала драма в п’яти діях «Блакитна троянда» (1896). Хоч вона не мала сценічного успіху, але це була перша психологічна драма в українській літературі, створена за західноєвропейськими зразками, зокрема «Привидів» Г. Ібсена. Незабаром авторка приступає до драматичної поеми «У пущі», яку, проте, було завершено лише в 1909 р. А в січні 1901 р. у Мінську, переживаючи особисту драму, Леся Українка протягом однієї ночі написала «Одержиму», і з цього часу драматургія, насамперед жанр драматичної поеми, стає провідною в її творчості. Як зазначав Є. Маланюк, «протягом однієї ночі і страшною ціною тієї ночі Леся Українка стала драматургом» [12] Маланюк Є. До роковини Лесі Українки // Маланюк Є. Книга спостережень: Статті про літературу. – К.: Дніпро, 1997. – С. 205. .

Як і в поезії, у драматичній поемі «Одержима» погляд письменниці спрямований насамперед на особу однієї з тих жінок, які повсюдно оточували Месію своєю любов’ю й самовідданістю. А як провідний звучить мотив самотності, виразно окреслений уже в перших сценах твору («Який він одинокий, Боже правий!»). Очевидно, що самотність Месії вказує передусім на його божественність – саме як на Сина Божого. Із божественністю пов’язані як його призначення (страдницько-спокутувальна функція), так і його «вище знання» – усвідомлення цього призначення, що ставить Месію в одвічну опозицію до загалу й зумовлює відчуженість від «мирських» почуттів. Натомість Міріам, розуміючи божественне покликання Месії («Я вірю, що ти Божий Син, Месіє»), апелює насамперед до його людської сутності, до Месії як Боголюдини. Тому й не може пробачити «глухорожденному люду», що зрадив його, пославши на хресні муки: