Марія Конопницька - Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi

Кошалек-Опалек, у якого аж очі загорілися, проковтнув слину і каже:

– Радо, дуже радо! Від усього серця! Будь ласка, хай ваша милість розпоряджається мною, як вважає за потрібне. Я весь до послуг вашої милості.

Тут він почав кланятися лисові, нахиляючись то вліво, то вправо, і сердечно стискав обидві передні його лапи.

Тим часом ранковий туман почав поволі розсіватися, відкриваючи чисту блакить весняного неба. Заґелґотали гусаки, закричали гуси, тут і там заспівав півень на високому сідалі. В розбудженому зі сну селі заскрипіли журавлі колодязів, заревла худоба, йдучи на ранкову пашу, а понад солом’яними стріхами почали підніматися пасма синього диму, знак того, що господиня витрясла ще трохи торішньої муки і варить затірку для сім’ї: кип’ятить воду, сипле трохи муки, додає сироватки, солить, наливає у миску і кличе:

– Ану, діти, ходіть їсти! На тобі ложку, Ягно! Поспішай, Мацусю, бо Віцек з’їсть за тебе. Ану, швидше! Два рази сьорбай, а раз ковтай та жени гуси, поки ще роса не спала.

За хвилину чутно було голосне ляскання батогів і погейкування тонких дитячих голосів:

– А гиля, гуси! А гиля, а гиля!.. На пашу!

На піщаній дорозі збивається курява, крик гусей змішується з вигуками пастушків, у повітрі широко розноситься ляскання батогів, а над усім цим гамором бере гору пронизливий крик старостиного гусака, який, махаючи крильми, іде попереду стада, наче вождь поперед війська.

Від одної хати поспішає на луку під ліс невеличкий табунець гусей: чотири білі, три сірі. За гусьми йде сирітка Марися в домотканій сорочині, в синенькій спідниці, боса. Бідний її одяг охайний і чистий, золоті кіски заплетені, личко гарненько вмите. Марися йде по луці так легко, що травичка майже не гнеться під нею.

Коло дівчинки біжить малий жовтий песик, весело помахує хвостом і погавкує на гусей, коли яка хоче відбитися від гурту.

З таким добрим помічником Марисі не треба й батога до свого табунця, і вона тримає тільки вербовий прутик. Вербовий прутик тримає, білу росу збиває і солодко співає:

Співаючи, Марися прийшла на луку, сіла на горбку, а табунець її ходить коло неї, ґелґоче і поскубує молоденьку травичку.

Вірний Гасьо оббіг їх раз, другий, тут скубнув сіру гуску, що надто далеко відійшла, там на білу гавкнув, щоб трималася гурту, потім ліг на краю луки і дивився в ліс. Дуже пильний пес був цей Гасьо.

Близький ліс своїм верховіттям прихильно хилився до сирітки і щось таємниче шепотів, наче обіцянку, що завжди буде піклуватись про неї.

З протилежного боку вузьким горбкуватим клином на пасовисько забігав лан пшениці і колосками кланявся лісовим деревам, слухав їхнього шелесту, дізнавався про різні новини, – а тоді знов колоски хилилися від лісу до своїх, до дальших колосків, щоб переказати їм, про що гомоніли між собою лісові дерева.

У ці розмови встрявали жучки, бджоли, комарі і розносили лісові новини, повторюючи їх по-своєму то грубими, то тонкими голосами.

Один лише рудий хом’як, що жив у невеличкій земляній нірці на межі, не втручався у ці розмови, він старанно працював весь день, щоб за літо запастися харчами на тяжку зимову пору.

І тільки коли щелепи у нього зовсім дерев’яніли від трав і колосків, які він підгризав, а спина терпла від сіна і зерна, що носив у нірку, цей малий запопадливий господар випростовувався, як міг, і, ставши на задні лапки, повертав свої бистрі чорні очиці то вліво, то вправо, пильно придивляючись до всього довкола.

Він добре знав і жовтого Гася, і сірих та білих гусей, але не любив їх за той страшенний гармидер, який зчиняв пес своїм гавканням, а гуси – ґелґотанням. Зате дуже вподобав Марисю, а її пісеньки так припадали йому до серця, що, як тільки чув спів сирітки, відразу ж покидав роботу, зводився на задні лапки, крутив голівкою, ворушив вусиками і посвистував собі стиха, наче вторив їй…

Знала й Марися цього хом’яка, і бувало, як побачить, що він радо її слухає, співає також і для нього, щоб потішити його, бо думала собі, що тваринка ця, як видно, сама на світі, як вона, і, певно, їй не раз сумно буває. Нехай хоч тим співом розвеселиться.

І давай якнайтоншим голосочком витягати: