Ні, для експедиційної роботи в горах потрібні люди, які охоче йдуть назустріч труднощам, уміють переборювати їх своєю моральною і фізичною силою, відчуваючи від цього радість переможців.
Саме таких людей ми й намагалися підібрати. В основному складі групи, крім мене, було шість чоловік: Сергій Гаврилович Шиманський — альпініст, науковий працівник і бездоганний майстер кольорового фото; український письменник Іван Багмут і композитор Микола Трохимович Коляда, прикомандировані до нашої групи для збирання по дорозі в Тянь-Шань етнографічного матеріалу серед українських переселенців — обидва спортсмени, сильні, енергійні, завжди бадьорі, життєрадісні; Іван Никифорович Лазієв — кінооператор Київської студії науково-технічних фільмів, на диво витривала людина і вмілий працівник, який мав уже багатий досвід кіноекспедицій у різні куточки країни і, зокрема, в Середню Азію; комсомолець Аркадій Редак, співробітник газети «Харківський пролетар» — невтомний весельчак і хороший товариш. Шостим був Франц Цауберер, австрійський комуніст, який емігрував у Радянський Союз — професіональний альпійський провідник. Уродженець Тірольських Альп, досвідчений спортсмен-альпініст, він нудьгував серед рівнин України за горами і з великою радістю погодився взяти участь у роботі нашої групи.
Сім чоловік. Ми вважали групу вже укомплектованою, коли з Академії наук УРСР нам передають листа. З далекої Киргизії до нас звертається незнайома дівчина-комсомолка.
«Прочитавши в московських газетах про експедицію на Тянь-Шань, я вирішила запропонувати свої послуги. Вивчаючи побут тянь-шанських племен, експедиція, звичайно, не зможе обійтись без перекладача. Я б змогла бути таким перекладачем. Сама житель гір Киргизії, я добре знаю звичаї свого народу і свої гори. Правда, наше плем'я ніколи не кочувало поблизу Хан-Тенгрі, і я на цій вершині не бувала. Але ця обставина не заважає мені бути корисною людиною і перекладачем для експедиції. Крім усього цього, я хочу сказати: хай не подумають, що я, як жінка, можу завдати турбот. Кочовик у рідних горах не може завдати турбот. Отже, якщо це моє гаряче бажання збудеться, то я буду щасливою.
Фатіма Таїрова ».
— Що ж, — сказали ми, прочитавши листа, — ця відважна дівчина справді може бути цінною знахідкою в нашій подорожі.
І ми ввели Таїрову до складу групи. Вона мала приєднатися до нас по дорозі на Тянь-Шань.
Підготовчі роботи закінчувались.
Рекогносційну групу сформовано. Ми ще раз переглядаємо і ретельно упаковуємо палатки, спальні мішки, альпіністські вірьовки, льодоруби, рюкзаки, штормові костюми та інший похідний інвентар. Лазієв зосереджено перевіряє свої кіноапарати. Усе готове.
Шість діб поїзд мчить нас від просторих українських степів, від рівнин Підмосков'я до напівпустинь Середньої Азії і передгір'їв Тянь-Шаню.
У вікнах вагона миготять то зелені луги і безмежні поля достигаючих хлібів, то заплави, чагарники, переліски… Ось широка стрічка Волги.
— Волга, Волга, мать родная,
Волга — русская река… —
заспівує хтось у сусідньому купе.
Але пісня зразу ж обривається. Всі припали до вікон. Ми переїжджаємо через довгий міст на лівий берег, і Волга відходить вбік. Розмірено постукуючи колесами по рейках, поїзд везе нас усе далі й далі. От уже проїхали Актюбінськ. Тут відчувається гаряче дихання напівпустині. Незабаром починаються пустинні ділянки червонуватих глин з кущами сивого полину і з клубами перекотиполя, а згодом, за станцією Челкар, миготять у вікнах зарослі рідким чагарником піщані горби пустині Барсуки. Ще трохи — і серед пісків з'являються голубі бліки води і темні вітрила рибальських човнів. Це затока Аральського моря.
Станція «Аральське море». Продавці риби з кошиками смажених сазанів, щук, вобли оточують вагони.
За станцією Ново-Казалінськ пейзаж різко змінюється: праворуч за рухом поїзда з'являються густі зарості очерету, а в просвітах між ними видніються коліна широкого русла, яким біжать каламутні води Сир-Дар'ї. За 2860 кілометрів звідси, з гірських льодовиків Тянь-Шаню, до якого ми їдемо, починає свій далекий шлях ця величезна артерія Середньої Азії. Кожної хвилини вона вливає в Аральське море 23 000 кубометрів води.
З цікавістю розглядаємо нові й нові картини за вікнами вагона. Все частіше зустрічаються убогі казахські кибитки і верблюди в степу…
За Кзил-Ордою на південний захід відходять пасма невисоких гір.
Читать дальше