Михайло Погребецький - В серце Небесних гір

Крізь ледь помітну експресіоністську манеру письма я побачив чудову природу дикого громаддя гірської країни — Тянь-Шаню.

Одна велика картина особливо прикувала мою увагу. Я побачив гірське озеро… Позад нього, далеко за передгір'ями і невисокими вершинами, купчилися снігові велетні. Між ними незмірно вище інших стояла велетенська гостроверха біла піраміда, що вп'ялася своїм мармуровим вістрям у синяву неба. Хан-Тенгрі!

Я не міг відвести очей од картини. У мене виникло непереможне бажання побувати біля цієї могутньої вершини, побачити її зовсім близько, випробувати свої сили на її суворих схилах.

Я розумів, що сходження на Хан-Тенгрі — завдання важке і потребує серйозної підготовки. Експедиція в таку далеку гірську країну, як Тянь-Шань, — справа складна. Було ясно, що організовувати її тільки заради спортивного сходження, хоч би й на Хан-Тенгрі, недоцільно.

«Але ж експедиція може мати не тільки спортивні завдання», думав я.

Це були роки, коли в країні створювалась могутня соціалістична промисловість, — будувалися нові заводи, фабрики, електростанції… З кожним днем зростали потреби в сировині.

Для виявлення природних багатств розвідувальні партії та експедиції вирушали в найглухіші, труднодоступні закутки країни.

На черзі був центральний Тянь-Шань. Цей далекий гірський край, на карті якого лишалося ще багато «білих плям», потребував всебічного вивчення.

Питання про вивчення Тянь-Шаню вже неодноразово поставало перед радянськими вченими. Воно обговорювалось і в Українській асоціації сходознавства, дійсним членом якої я був. У 1929 році асоціація звернулася до Ради Народних Комісарів УРСР з проектом організації наукової експедиції в центральний Тянь-Шань.

З великим нетерпінням чекали ми рішення уряду.

І от якось у морозний лютневий день викликав мене голова асоціації сходознавства професор Гладстерн.

— Важливі новини, — сказав він по телефону, — прошу негайно зайти.

Це було в Харкові. Я жив по вулиці Лібкнехта, майже навпроти приміщення сходознавців, і через кілька хвилин був уже в кабінеті Гладстерна. Він сидів там із своїм заступником Величком.

— Поздоровляю, — зустрів мене Гладстерн, — експедиція в Тянь-Шань затверджена.

Стримуючи радісне хвилювання, ми почали обговорювати питання організації майбутньої експедиції.

Отже, рішення урядуй, кошти будуть виділені. Але чи зможемо ми підняти відразу велику комплексну експедицію, в якій би взяли участь вчені різних спеціальностей? Дуже важка це справа? Та й як посилати громіздку експедицію в невідомий край, та ще на такі висоти, в майже недоступні місця?

— А чи не краще було б спочатку послати розвідку, — говорить Гладстерн, — розробити різні маршрути, уточнити на місцях деталі?

Справді, цей варіант був найдоцільнішим. Треба було не тільки розвідати маршрут, вибрати місця для майбутніх баз, але й виявити там, у горах, усе те найістотніше, що могло б увійти в план і програму дослідницьких робіт експедиції.

Тому вирішили тимчасово відкласти формування великої, комплексної експедиції [3] Комплексна експедиція — експедиція, що має своїм завданням вивчення не одного якогось питання, а ряду питань, які в підсумку дають цілісне уявлення про певну територію. і послати в центральний Тянь-Шань спочатку рекогносційну групу. Вона мала скласти докладну схему маршрутів і зібрати весь необхідний матеріал для опрацювання програми наступних експедицій.

Я був призначений керівником цієї групи. Мені ж доручили і комплектування її.

Добір учасників для далеких і важких подорожей — справа далеко не проста.

Масив Хан-Тенгрі, де намічалася робота експедиції, розташований на величезних висотах. Без участі альпіністів до цих висот не добратися. Але в ті роки високогірний спорт ще не був розвиненим, альпіністів було мало. Ось чому нерідко доводилося включати до складу подібних груп людей без альпіністської підготовки.

Нам потрібні були такі люди, які б не тільки добре знали свою спеціальність, але й мали добре здоров'я, сильні, витривалі, пристосовані до похідного життя люди, яких не злякали б нестатки, труднощі та небезпеки, люди, які мали б розвинуте почуття колективізму. Адже часто буває так, що людина, хороша і співчутлива в звичайних умовах, стає неколективною і капризною, як тільки починаються труднощі похідного життя.