Олександр Розов: Серце Змії через 200 років

Є три великі філософи XX століття, перед якими я схиляю голову. Це: Норберт Вінер, Станіслав Лем та Іван Єфремов. Вінер вказав на праґматику управління, як на єдино прийнятну основу проґресивної етики. Лем усунув ірраціоналізм з описів особи, суспільства, культури та цивілізації. Єфремов обґрунтував, що всі природні чуттєво-естетичні якості людей (та інших розумних істот) розкриються повною мірою тільки в раціональному, праґматично влаштованому суспільстві.

4 жовтня 1957 р. було запущено перший штучний супутник Землі. Людство вступило в космічну еру. А в 1958 р. Іван Єфремов видав фантастичне оповідання «Серце змії», про зустріч двох зорельотів, земного та інопланетного в далекому космосі. За 50 років, проґрес зробив крок вперед, але проблеми, поставлені Єфремовим, не втратили актуальність. Зараз ми можемо подивитися на них ширше, ніж було можливо в його час.

Ось тепер можна починати. Час дії — кінець XXII століття нової ери (за старим стилем), або початок III століття космічної ери (за новим стилем). Місце дії — околиці зірки Серце Змії (Cor Serpentis), приблизно 75 світлових років від Землі (Терра).

…Капітан файндера «Ліґерон», Гольм Боуз, по прізвиську «бос», пошепки вимовив довгу, семиповерхову лайку, яка на Террі вже давно вважалася надбанням істориків та антикварів, зробив глибокий вдих і оголосив по корабельній мережі:

«Екіпажу зібратися в осьовій рубці. Терміново».

Після цього він відкинувся в кріслі, розпрямив потужні плечі і витер з лоба крапельки поту. Найбільше він був схожий на давньоримського гладіатора, що давно покинув арену і трохи погладшав, але все одно, сильного, швидкого й небезпечного. Розстебнувши комбінезон до пупа, капітан Боуз почухував неабияке пузо, поросле рудою шерстю. Це було вірною ознакою крайньої задумливості.

Першою на виклик з’явилася Рамі Торі на прізвисько «шарк». Вона завжди з’являлася першою. Амплуа таке — живий символ ненав’язливої самодисципліни та здорової упевненості в собі. Бортінженер і лікар — людина, що вміє лагодити усе живе й неживе в будь-який час доби, вона просто за родом своєї діяльності мала випромінювати впевненість. Це проявлялося й у зовнішності: класичний античний ідеал жіночої краси здавався в порівнянні з Рамі хистким і неґрунтовним. Начебто пара сантиметрів там, пара — тут, але разом ці дрібниці надавали її фіґурі якусь первісну силу.

— Алога, Бос, — спокійно сказала вона. — Що не так?

Гольм Боуз мовчки ткнув пальцем у навіґаційний голоекран.

— Цікава штука, — сказав Нґен Сай, він же «змій». Він неначе матеріалізувався з повітря в командній рубці. Уміння штурмана Сая, — на вигляд повненького, неквапливого й флеґматичного чоловіка, — переміщатися, немов тінь, виникати несподівано посеред ґрупи колеґ, і так само несподівано зникати, вже ввійшло до фольклору опорної бази далекої розвідки: «Зробив я бутерброд, налив кави, відвернувся на хвильку — а вже ні кави, ні бутерброда, а в моєму кріслі сидить Змій і облизується. Полтерґейст, одначе».

Зараз, утім, на трюк з матеріалізацією ніхто уваги не звернув — погляди були приковані до голоекрану.

— Здається мені, що це не астероїд, — зауважила Рамі.

— Астероїдів на субнуклеарній тязі не буває, — погодився Нґен.

— Атож, — буркнув Гольм.

— Пардон, затрималися. Ух ти!.. Оце так!..

Це з’явилися останні два члени екіпажу — Айра Веста «оса» і Фрой Іллір «флеш».

У кожній команді має бути хоча б один непосидько. У команді «Ліґерона» їх було двоє: Айра та Фрой, ґрупа екстремальної навіґації та пілотування. Вони були чимось схожі один на одного: рухливі, немов ртуть, стрімкі, тонкі й гнучкі, готові виконати яке завгодно, найскладніше й найнебезпечніше завдання, і здатні на все, окрім рутинного дотримання службової дисципліни у спокійній обстановці. Якщо ніякого екстриму на обрії не спостерігалося, Фрой і Айра створювали собі його самостійно. На файндері далекої розвідки влаштувати що-небудь радикальне під час планового рейду було фізично неможливо, так що ця парочка розважалася ольмекським гандболом, індійською храмовою камасутрою та джедайським фехтуванням. Намагатися схилити їх до цивілізованіших видів розрядки, що не тягнуть за собою синяки, ґулі, забиті місця, підвивихи кінцівок та опіки, ніхто навіть і не намагався. Марно.

Зараз, безпомилково зачувши екстрим, Фрой та Айра митю зайняли вільні термінали, а їх пальці з шаленою швидкістю забігали по сенсорних панелях. Хлопець і дівчина опинились у своїй стихії, і втручатися в їх роботу не мало сенсу.