Ерік Берн - Вступ до психіатрії та психоаналізу. Просто про складне

Навіть якщо людині подобається думати, що вона позбулася однієї з цих ідей або ж їх усіх, у глибині психіки вони залишаються і найімовірніше впливатимуть на її поведінку, коли вона почувається дискомфортно або невпевнено. Найчастіше з них спостерігається «всемогутність думки», бо велика кількість забобонів базується на ідеї того, що думки та почуття – всесильні. Ця прихована віра особливо активізується у випадку певних емоційних негараздів.

Вендел Мелеагр часто бачив уві сні, як убиває брата своєї матері. Почувши, що його дядько загинув у автокатастрофі, містер Мелеагр почав страждати від посиленого серцебиття та безсоння. Він почав читати про марновірства, щоб випадково не зробити нічого такого, що, як кажуть, може завдати шкоди. Побачивши поліцейського, він починав тремтіти й втрачав свідомість. Коротко кажучи, він поводився так, наче сам убив дядька; зрештою йому довелося через таку тривожність тимчасово призупинити свою юридичну практику.

Хоча насправді містер Мелеагр не мав жодного стосунку до дядькової смерті й усвідомлено ставився до нього добре, підсвідомий образ дядька був заряджений думками, пов’язаними з вбивством. Він, безперечно, підсвідомо переоцінював силу цих думок і після того нещасного випадку поводився так, наче прямо й зловмисно спричинив смерть родича. Його сприйняття цієї смерті було спотворене, бо він мав у підсвідомості спотворений образ дядька і так само підсвідомо вірив у всемогутність своїх руйнівних думок.

Віра людини у непоборність власної чарівності найяскравіше виявляється у снах, де сновидець не дивується тому, що без жодних зусиль отримує прихильність найбільш жаданих жінок та чоловіків. Відображення цього можна побачити в людях, які майже не отримують відмов у реальному житті; іноді вони більше зацікавлені в тій одній людині, яку не можуть підкорити своїм шармом, аніж у всіх тих, хто не має змоги їм опиратися. Для них «майже» – це недостатньо. Усі потай воліли б довести, що їм абсолютно неможливо відмовити, та деякі люди надто легко здаються, тоді як інші не відступають навіть там, де це було б доречно.

Віра у безсмертя визнається більшістю релігій і, попри всі свідомі спроби опиратися їй, схоже, зберігає своє місце у психіці навіть найбільш єретичних атеїстів. Навряд чи хтось може уявити власну смерть, не уявляючи себе свідком на власному похороні. Якщо ж людина намагається уникнути похорону, уявляючи вибух бомби, вона може побачити, як її розриває на шматки, але потім перед її очима неодмінно розходитимуться хмари диму. Ба більше, це павутиння безмежності простягається у минуле так само, як і в майбутнє. Хоча для деяких людей до їхнього народження не було нічого, інші уявляють своє існування поширеним аж до початку часів. Важко уявити власних дітей, що постають з нічого актом волі. Це виражається у відвертій або ж прихованій ідеї реінкарнації, яку ми бачимо у деяких релігійних системах.

Саме сили любові й ненависті та ці три бажання або вірування разом з їхніми протилежностями забарвлюють людське життя та додають йому індивідуальності, не даючи людині перетворитися на машину чи грудку глини. Саме ці сили, виходячи з-під контролю, створюють нам проблеми. Дуже шляхетно з їхнього боку розфарбовувати óбрази для нашого розуму; та коли вони повністю зафарбовують їх і перебирають контроль, слід вдатися до певних заходів, щоб відновити баланс.

Слід намагатися усвідомити, наскільки почуття впливають на нашу поведінку, досвід та уявлення про те і тих, хто нас оточує, щоб уникнути нерозважливих вчинків, надмірних тривог та помилок у судженнях. З психіатричного досвіду можна припустити, що в разі сумнівів у далекій перспективі краще діяти, відчувати й мислити з позиції любові, а не ненависті.

Нині ми спроможні зрозуміти деякі відмінності між людьми.

Як ми вже бачили, їхні тіла часто розвиваються нерівномірно: у одних переважає розвиток органів травлення, в інших – м’язів та кісток, а ще в інших – шкіри й мозку. Коли одна система розвивається непропорційно стосовно інших, їй, схоже, приділяється більше думок, відчуттів та дій. Так ми маємо психіку вісцеротонічного, соматотонічного та церебротонічного типів; кожна має свій спосіб реагування, а саме: відповідно заспокоєння, підкорення та втечу від середовища. Таким чином, те, як людина поводиться з оточенням, від початку до певної міри визначає її конституція.