Ерік Берн - Вступ до психіатрії та психоаналізу. Просто про складне

– Може, запросити того чудового парубка, як там його, якого ненавидить ця гидка місіс Метіс?

Тут зрозуміло, що вона мало пам’ятала форму містера Як-там-його і навіть його ім’я, але пам’ятала сильний і приємний емоційний заряд його образу: не пригадуючи точно, хто він, вона відчувала, що він їй подобається – переважно тому, що не подобається її ворогові, місіс Метіс.

Це означає, що образ можна розбити, відділивши почуття та уявлення, так що почуття залишиться свідомим, а уявлення перейде у підсвідомість або навпаки. У таких випадках почуття, відділене від уявлення, «дрейфує» у свідомості і може самопідтримуватися, прикріпившись до іншого уявлення, в чомусь подібного до власного. Цим можна пояснити обмовки та інші помилки повсякденного життя. Якщо ж «дрейфує» уявлення, воно може підтримуватися іншим образом, зарядженим подібним почуттям.

Різні люди мають різну здатність зберігати емоційні заряди й уявлення. Психіка, неспроможна зберігати ідеї чіткої форми, не може належним чином навчатися. Тих, хто має такі проблеми, називають розумово відсталими (раніше їх називали «розумово дефективними»). Тільки неодноразові й тривалі спроби сформувати чіткі уявлення дозволяють їм розуміти те, що їх оточує. Водночас вони мають потребу виявляти свої почуття, як і всі інші, але за відсутності чітко сформованих образів припускаються помилок і потрапляють у халепи.

Іноді проблема полягає в іншому. Психіка, яка була спроможна розуміти речі й формувати належні уявлення, викривляється так, що виникають спотворені почуття й уявлення. Наприклад, експерт з авіації може почати відчувати, що літаки стали його особистими ворогами й переслідують його, щоб скривдити. У результаті цього спотвореного ментального образу літаків оточення перестає його розуміти, і він не може жити нормальним життям. Такі аномалії часто спостерігаються у шизофреніків, про яких ми уже говорили, і, позаяк вони поводяться відповідно до спотворених й аномально заряджених образів дійсності, здоровим людям важко зрозуміти їхню поведінку.

Це повинно полегшити розуміння того, чому нервовий зрив не має прямого стосунку до розуму і чому люди з нервовим зривом здатні тримати в пам’яті й вирішувати певні задачі не гірше, а то й краще за середньостатистичну людину. Нервовий зрив – це порушення поширення емоційних зарядів у óбразах власного тіла, власних думках людини та óбразах того, що її оточує, яке призводить до спотворення образів; тоді як розумова відсталість – це зниження спроможності створювати й зберігати форми чи уявлення. Психічні хвороби пов’язані з емоціями, а розумова відсталість – із розумінням. Так, іноді люди страждають водночас від нервового зриву й розумової відсталості, але це радше нещасливий збіг, бо ці два стани відокремлені один від одного.

Люди були б значно простішими істотами, якби автоматично вчилися з власного досвіду й формували óбрази відповідно до того, що з ними відбулося. У цьому випадку вони нагадували б обчислювальні машини, які формують абсолютно правильні й незмінні висновки з того, які клавіші натискає зовнішній світ; або ж шматки глини, які несуть точний і незмінний відбиток усього, що їх торкалося. Та ми не схожі на ці нудні речі тому, що внутрішній дух надає нового, індивідуального значення всьому, що з нами відбувається, тож одну й ту саму подію всі відчувають по-різному, і кожен формує свій погляд на те, що сталося, залежно від свого емоційного складу. Якщо обчислювальній машині не подобається те, як у стовпчику цифр виглядає «9», вона не може змінити її на «6» заради краси, а людина може. Якщо глина відчуває, що відбиток надто гострий, вона не може згладити кути, але людина може згладити кути свого досвіду за власним бажанням.

Внутрішні сили, що змінюють індивідуальний спосіб сприйняття досвіду, – сили любові й ненависті в різноманітних формах, про які ми ще поговоримо. Усі ментальні óбрази людини переплавлені з істинної форми цими двома почуттями, а позаяк людина діє згідно з образами, а не згідно з реальністю, на всі її вчинки впливають чи можуть вплинути любов та ненависть. Ментальні óбрази світу також формують три ідеї чи вірування, які зафіксовані глибоко в підсвідомості кожного і яких зазвичай не можна позбутися повністю. Це віра у власне безсмертя, у непереборність власної чарівності, у всемогутність власних думок та почуттів. Ці ідеї доповнюються усвідомленими протилежностями, що розвиваються згодом: загрозою постійної присутності смерті, відчуттям власної недосконалості та безпорадністю перед світом і людьми навколо.