Ерік Берн - Вступ до психіатрії та психоаналізу. Просто про складне

Місіс Кінг, яка прийшла разом з ним, розповіла лікарю про інцидент, який стався напередодні. Прийшовши з роботи, містер Кінг здавався цілком спокійним, аж поки їхній трирічний малюк не завинив чимось, за що містер Кінг несподівано дав йому жахливого запотиличника. Він почувався правим, але дружина сказала, що це вже занадто, підхопила хлопчика на руки й понесла втішати. Гнів містера Кінга спричинило те, що малюк розірвав доларову купюру. Тепер він шкодував про те, що так вчинив.

– Здається, я розумію, що сталося, – сказав лікар. – Хлопчик розірвав доларову купюру, але замість відповідного покарання ви дали йому запотиличник на всі десять доларів, чи не так?

Містер Кінг з дружиною погодилися, що це добре описує те, що сталося.

– Проблема в тому, – мовив лікар, – звідки взялося роздратування ще на дев’ять доларів?

– Авжеж, він з роботи його приніс, бідолашний, – відповіла місіс Кінг.

– Він накопичив емоції на роботі, а розрядив удома, – пояснив Тріс. – І після кількох років, прожитих у такому темпі, відпочинку на вихідних уже бракує для того, щоб кров’яний тиск знизився зі звичною легкістю. Тож нам слід розібратися, як йому менше дратуватися на роботі під час дня.

Тим часом він міркував: «Щось тут не так. Навіть коли він б’є дитину по голові, дружина називає його «бідолашним». Перше, що мені слід зробити, – відучити його бити сина. Відпочинок на вихідних?»

Тут слід зауважити, що дитина, як злочинець, вчиться, якого саме покарання очікувати за кожен проступок. Вона часто готова прийняти саме таке покарання, не держачи зла. Але якщо за злочин в один долар її карають на десять доларів, решта дев’ять доларів ідуть в образу, бо ж дитина, хай і не має життєвого досвіду, розуміє, що стала цапом-відбувайлом за чужі гріхи, й ображається на таку нечесність.

Цей приклад показує, наскільки важливі стримування енергії та спосіб її реалізації для хорошої роботи тіла і для стосунків з людьми на роботі й удома. Окрім почуттів, мозок зберігає також знання та досвід у вигляді спогадів. Люди з розумовою відсталістю мають меншу здатність до такого зберігання, тож мають і клопіт з запам’ятовуванням. Вирізняються два види зберігання – спроможність зберігати знання не має прямого зв’язку зі спроможністю зберігати почуття. Саме тому деякі «розумні» люди погано поводяться з іншими, і почасти тому уповільненість сприйняття не заважає людині добре ладнати з оточенням. Ми захоплюємося людьми за їхній розум, але любимо їх за те, як вони обходяться зі своїми почуттями. Таким чином ті, хто прагне розвивати свою особистість, мають вирішити, чи вони хочуть розвинути одну зі сторін, чи обидві. Розвиваючи здатність зберігати в пам’яті óбрази, людина отримує повагу, але не обов’язково симпатію. Якщо вона хоче викликати симпатію, в нагоді стане розвиток здатності стримувати почуття й виражати їх у належний спосіб.

Обидва ці аспекти – психічні, у тілі ж їх найбільше стосується мозок. Це орган навчання й очікування, який зберігає óбрази й відчуття, – центральний орган, який має справу зі зв’язками між ідеями та тим, що відбувається навколо нас і як ми це сприймаємо.

Людина поводиться та почувається залежно не від того, що відбувається насправді, а від свого психічного враження про те, що відбувається. Усі люди мають образ себе, образ світу, образ оточення і поводяться так, наче «правда» – ці óбрази, а не самі об’єкти, які вони представляють.

Деякі óбрази мають однакові патерни в майже кожної нормальної людини. Мати – добра й лагідна, батько – суворий, але справедливий, тіло – сильне й цілісне. Якщо є причина думати інакше, люди в глибині душі ненавидять так вважати. Їм подобається й надалі почуватися згідно з цими універсальними образами, незалежно від того, чи відповідають вони дійсності. Змушені змінювати враження, вони стають тривожні й похмурі, ба навіть психічно хворі.

Образ власного тіла, наприклад, дуже важко змінити. Чоловік, який втратив ногу, має проблеми з пристосуванням до цього, поки не мине період суму чи скорботи, під час якого він змінює психічний образ свого тіла, щоб той відповідав новій ситуації. І навіть тоді глибоко в душі залишається старий образ. Роками після втрати ноги він може бачити себе цілим уві сні або ж спотикатися, бо на мить забув про брак кінцівки. Ці речі показують, що процес скорботи пройшов не до кінця вдало.