— Яким чином? Що вам сказати… Гавхар була не дівчина — вогонь! Так-так, вогонь! Людина, яких мало.
Старий замовк. Потім стенув плечима. Вибляклі очі були повні сліз.
— Ну, а тоді… — повів він свою розповідь далі. — Після нашої суперечки Гавхар пішла прямо на схід і під вечір набрела на колодязь. Там її й здибали вершники Дурди-клича. Тікаючи від басмачів, бідолашна дівчина на басмачів і натрапила. Вершники привезли її до свого господаря, а той вирішив взяти її за наймолодшу дружину. Гавхар погодилася, сподіваючись, що згода надасть їй можливість утекти. Так воно і сталося незабаром. Одного дня разом із старшими дружинами Дурди Гавхар пішла на річку купатися. А назад жінки повернулися без Гавхар, тільки вбрання її принесли та звістку про те, що дівчина втопилася. До самого вечора просиділа тоді Гавхар в очеретах, потім перепливла річку і напівгола постукала в двері якоїсь хатини на околиці Кунграда. Звідти повернулася до Хіви й навела червоноармійців на слід Дурди-клича. Наступного року вона таки поїхала на навчання до Москви і, вивчившись на лікаря, кілька років працювала в рідних місцях. А влітку сорок першого року знову поїхала вчитися, тепер уже в Ленінград, де й померла під час блокади…
Мій знайомий замовк і поринув у задуму. А я, задивившись у його вибляклі очі та зморшкуваті щоки, пожалів його у думці, але водночас відчув і якусь неприязнь.
Старий підвівся і, вклонившись на прощання, сказав:
— Ще раз пробачте мені… Побачив земляка і схотілося мені, розповівши всю правду, зняти бодай частково тягар зі своєї душі. Я розумію, що колись вчинив жахливу помилку. Як я хотів би її виправити… Але пізно…
Він мовчки вклонився і вийшов. А я, дивлячись йому вслід, подумав: «Люба Батьківщино! Немає добрішої і щедрішої за тебе!.. Немає тобі ціни, рідна земле. І хіба може хтось без шани й любові дивитися в твої вічні очі?! А коли б і знайшлася така людина, то заслуговувала б вона хіба що на таку долю, про яку повідав мені цей сивий чоловік, що більшу частину свого життя карався тим, що колись втратив Батьківщину!..»
ДЖУРА
ДАЛЕКА ПУСТЕЛЯ

Xамза Хакім-заде Ніязі— визначний узбецький поет і драматург, один з основоположників узбецької радянської літератури ( тут і далі прим. перекл .).
Драма Хамзи.
З'їзд (узб.).
Балахана— легка надбудова над першим поверхом, щось на зразок балкона (узб.).
Кульки з тіста, обсмажені в олії (узб.).
Бешик— дитяча колиска, оздоблена різьбою, намистинами тощо (узб.).
Яллачі— співачка (узб.).
Апа— букв. старша сестра. Додається до жіночого власного імені при шанобливому звертанні або згадці (узб.).
Паляк— своєрідний гобелен, суціль вишитий шовковою заполоччю, здебільшого червоного кольору (узб.).
Ука— букв, молодший брат. Додається при звертанні до молодшого віком або при згадці про нього (узб.).
Фотиха— перша сура Корану, коротка молитва, прочитана з якоїсь нагоди або на завершення моління.
Хадж— проща мусульман до Мекки й Медіни, після якої прочанин діставав звання ходжі,
Ака— букв, старший брат. Додається до чоловічого власного імені при шанобливому звертанні або згадці (узб.).
Нас— спеціально приготований тютюн, який закладають під язик.
Улок— змагання вершників за те, щоб перехопити одне в одного тушу цапа (узб.)
Бай-ата— чемна форма звертання до старшого чоловіка (узб.).
Ортик— наростень (узб.).
Джаноза— заупокійна молитва.
Третя денна молитва, відправляється перед заходом сонця.
Генерал Куропаткін, військовий начальник Туркестанського краю.
Тобто Зебо-апа.
Най— музичний інструмент, схожий на сопілку (узб.).
Традиційне привітання мусульман і відповідь на нього (букв.: «Хай буде мир над вами!» — «І над вами хай буде мир!»).
Читать дальше