Ульмас Умарбеков - Джура. Далека пустеля

Здесь есть возможность читать онлайн «Ульмас Умарбеков - Джура. Далека пустеля» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1988, ISBN: 1988, Издательство: Молодь, Жанр: Прочие приключения, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Джура. Далека пустеля: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Джура. Далека пустеля»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Цю книгу складають дві повісті, написані самобутнім майстром сучасної узбецької прози. У них розповідається про складний період становлення Радянської влади на узбецькій землі, про тяжку і жорстоку боротьбу з басмацтвом, про цікаві людські долі, які опинилися в центрі тих подій.
Обидва твори написані в жанрі пригодницької літератури, обидва поєднують гостроту і динаміку подій з глибоким психологізмом.

Джура. Далека пустеля — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Джура. Далека пустеля», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Я промовчав, але подумав, що і я б протримався. Тільки ж де його взяти, той один ковток?

— Про що ти думаєш? — зненацька спитала Гавхар.

— Та так, ні про що.

— А я про воду, — призналася Гавхар. — Цікаво, скільки людина за день може випити води? Відро вип'є?

— Не знаю. Відра, мабуть, забагато.

— А я б випила, — мовила Гавхар, прицмокнувши губами. — Ти пам'ятаєш, у нашому дворі був колодязь. Я з нього й корову нашу напувала. Мама сварилася: «Навіщо воду переводиш, нехай з арика п'є, нічого їй не станеться». Але наша корова з арика воду не пила, звикла до чистої, колодязної. Я сама їй діставала. Іноді витягну відро, а в ньому — жаби, великі-великі. Мати їх у молоко пускала, щоб не скисало. Молоко від них стає холодне як лід. Мабуть, і вода в колодязі така холодна через те, що там жаби живуть, правда ж?

— Не знаю, — відповів я, облизуючи губи. — Знаю тільки, що колодязна вода завжди смачна.

— От якби хоч один ковток… — Гавхар затнулася й випростала руку, вказуючи на щось.

Попереду із землі стирчало щось схоже на колючку. Ми кинулися до кущика. Я відламав гілочку і простягнув Гавхар. На місці зламу виступила крапелька рідини.

— На, посмокчи.

Гавхар мерщій сунула гілочку в рота і в ту ж мить скривилася і стала плюватися.

— Отрута!..

— Не вигадуй!

Я відламав ще одну гілочку і покуштував сам. Рідина і справді була гірка, немов отрута.

— Що воно за рослина? — спитав я.

— Не знаю, — відповіла Гавхар, утираючи рота долонею.

Я силкувався пригадати назву рослини, але нічого не спадало мені на думку. Батько, скільки я пам'ятаю, завжди збирав усіляке зілля, яким потім лікував хворих. Він і мене вчив розбиратися в травах. Багато чого я запам'ятав на все життя, але такої рослини — з колючими гілочками й жовтим листячком, з грубеньким стовбуром заввишки з чверть метра — я не знав. Знічев'я смикнувши той кущик, я, на превеликий подив, побачив, що пісок під ним раптом став кудись провалюватися і врешті решт утворилася якась дірка. — Гавхар! — гукнув я, нічого не розуміючи і разом з тим чогось остерігаючись. — Поглянь!

— Що там? — здивувалася Гавхар.

— Під кущем земля провалюється!

Гавхар втупилась у кущ витріщеними з переляку очима. Що воно таке? Може, зміїне кубло? Я відчув, як по тілу, немов від морозу, повиступали сироти, але в наступну мить збагнув: це ж колодязь!

Колодязь закричав я не тямлячи себе від радощів Вода Вода Гавхар це - фото 6

— Колодязь! — закричав я, не тямлячи себе від радощів. — Вода! Вода! Гавхар, це колодязь!

Я висмикнув кущ, жбурнув його вбік і гарячково почав розгрібати руками пісок. Зачепився за щось тверде, обідрав шкіру на руці, та зважати на такі дрібниці не було часу. Нарешті в ямі завбільшки з людську голову я побачив гілки саксаулу. Наступив на них, гілки затріщали, отже, під ними була якась ляда, що закривала, мабуть, доступ до колодязя, присипаного згори піском.

Я забув про втому, мокрий від поту, не розгинаючись ні на мить, розгрібав пісок, розчищав яму від саксаулу. Гавхар, як мале дитя, стрибала від радощів навколо, мало не цілувала кожну викинуту мною гілку. Нарешті саксаулу не стало, і робота пішла жвавіше. Проте довелося викидати ще чимало піску і два шари щільно укладених одна при одній жердин, перше ніж в обличчя мені пахнув затхлий дух старого колодязя і в його чорному череві я почув чарівну музику лункого капотіння: крап-крап-крап! Долі була вода, сумнівів не лишалося. Не тямлячи себе від радощів, я зареготав, мов навіжений, а тоді став качатися й перекидатися по піску.

— Вода! Вода! Чуєш, Гавхар?!

Гавхар і собі впала на пісок і опустила голову в отвір колодязя.

— Чуєш, Гавхар? Капотить!

— Капотить, капотить! Чую! — збуджено вигукнула Гавхар, а тоді, звівши обличчя від колодязя, спитала: — А як же ми її дістанемо? Там, мабуть, глибоко?

— Зараз побачимо, — тепер уже спокійно, по-діловому відповів я. Обмацавши долонями чорний отвір колодязя, я відразу ж натрапив на маленькі заглиблення у стінках, що на них можна було стати кінчиком ступні, і почав спускатися. Коли вже був по пояс у колодязі, Гавхар раптом схопила мене за лікоть.

— А якщо там гадюка?

Я мимоволі здригнувся, та, згадавши, що пустельні змії рідко коли ховаються у вологому місці, заспокоїв її.

— Не переживай, — мовив, удаючи з себе сміливця. — Я з маленьких не збиткуюсь.

Гавхар засміялася.

Колодязь виявився завглибшки з людину. Ступивши на дно, я торкнувся ногою якогось предмета і водночас почув хлюпотіння води. Нахилившись, побачив чималу посудину, по вінця повну води. З дерев'яної ломаки, схожої на корінь саксаулу, що була наче встромлена у стінку колодязя, скапувала у цю посудину вода. Мудрою і доброю людиною був той, хто знайшов джерело й викопав колодязь. Я обережно підняв посудину, що виявилася чавунним казаном, і підніс її до вуст. Холодна, майже крижана вода видалася мені животворним бальзамом. Зробив другий ковток і збагнув, що в усьому світі не може бути нічого солодшого за цю воду. Зробити третій ковток, дарма що посудина була повна-повнісінька, я не наважився і передав її Гавхар. Якби ви бачили, якою радістю спалахнули її очі! Руки Гавхар тремтіли, немов вона мала торкнутися не казанця з водою, а якоїсь священної речі, губи ворушилися в нечутному шепоті, а в куточках очей навіть зблиснули сльози.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Джура. Далека пустеля»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Джура. Далека пустеля» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Георгий Тушкан - Джура
Георгий Тушкан
Ульмас Умарбеков - Слепой дождь
Ульмас Умарбеков
Ульмас Умарбеков - Рассказы
Ульмас Умарбеков
libcat.ru: книга без обложки
Ульмас Умарбеков
Ульмас Умарбеков - Пустыня
Ульмас Умарбеков
Умарбеков - Пустыня
Умарбеков
Ульмас Умарбеков - Джура
Ульмас Умарбеков
Ульмас Умарбеков - Приключения 1972—1973
Ульмас Умарбеков
Отзывы о книге «Джура. Далека пустеля»

Обсуждение, отзывы о книге «Джура. Далека пустеля» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x