Ульмас Умарбеков - Джура. Далека пустеля

Здесь есть возможность читать онлайн «Ульмас Умарбеков - Джура. Далека пустеля» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1988, ISBN: 1988, Издательство: Молодь, Жанр: Прочие приключения, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Джура. Далека пустеля: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Джура. Далека пустеля»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Цю книгу складають дві повісті, написані самобутнім майстром сучасної узбецької прози. У них розповідається про складний період становлення Радянської влади на узбецькій землі, про тяжку і жорстоку боротьбу з басмацтвом, про цікаві людські долі, які опинилися в центрі тих подій.
Обидва твори написані в жанрі пригодницької літератури, обидва поєднують гостроту і динаміку подій з глибоким психологізмом.

Джура. Далека пустеля — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Джура. Далека пустеля», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Задумалась?

— Угу, — відповіла Гавхар, спершись на лікоть.

— Знов про Москву?

— Про різне. А ти?

— А я про тебе думав, — сказав я, погладивши її руку.

Гавхар засміялася.

— Я не жартую, — образився я.

— І я не жартую…

Гавхар подивилась на мене. В її погляді я побачив тривогу і сподівання. І любов… Я обняв Гавхар і притис її до себе…

Гавхар спала, і легкий усміх блукав на її вустах. Її сон був, мабуть, солодкий і спокійний, якою вона була й сама в цю мить. Щастя переповнювало мене, та водночас якийсь неспокій бентежив мою душу. Цей неспокій я відчув ще тоді, коли вперше почув про поїздку до Москви і коли вперше побачив Гавхар у Хіві… І хоч радість моя не знала меж, той неспокій мене не покидав.

Мій неспокій, навіть тривога, тільки посилились, коли я спробував прочитати щось на обличчі Гавхар. Я силкувався розвіяти сумні передчуття, але марно. Більше того, мене буквально вразила думка про те, якою ж беззахисною була наша любов. От якби життя наше знов повернулося на колишню колію! Повірити в те, що наші труднощі лишилися позаду, я не міг, а що нас чекало попереду? День нестерпної спраги, до якої має додатися голод?! Палюче сонце?! Розпечений пісок?! Настане світанок, ми рушимо в дорогу, а пустеля, яка і вчора була підступно ворожа до нас, стане ще небезпечнішою, і якщо вчора нам пощастило набрести на цей колодязь, то хіба можна сподіватися, що це трапиться ще раз?! Ці тривожні думки, щоправда, не здатні були повністю заволодіти мною, адже поряд була Гавхар, а в душі ще бурхала радість, народжена несподіваним спалахом нашого кохання…

Я розплющив очі і побачив Гавхар, що сиділа поруч.

— Любиш поспати? — сказала вона, погладивши мене по щоці. — А я дуже рано встаю. Сьогодні, уявляєш, прокинулась і не можу збагнути, де я опинилася, навіть злякалася спочатку. Потім тебе побачила і душа на місце стала. Ну що, підемо?

— Підемо, — мовив я, підводячись.

— Сьогодні ми повинні вийти до людей.

Я промовчав. Нічні думки знов давали знати про себе. Я спустився в колодязь, дістав казанець з водою, плеснув на обличчя. Умившись і напившись, поставив казанець знову на дно колодязя і став чекати. Гавхар спитала:

— Ну чого ти чекаєш?

— Хай набереться, візьмемо з собою води.

— У чому?

— Як у чому, у казанці й понесемо.

— Так не можна.

— Чому? — здивувався я.

— А якщо такі, як ми, люди завтра прийдуть до колодязя, що буде? Недаремно ж хтось залишив тут посудину, бо не про себе одного дбав.

Я подивував з її нерозважливості, але не став опиратися.

— Гаразд, якось перетерпимо, — мовив двозначно і заходився закривати колодязь, щоб не замело піском.

Устромивши згори вчорашній кущик, — може, хтось іще зверне на нього увагу, — я повернувся до Гавхар, і ми рушили далі. Рушили, як то кажуть, світ за очі. Не пригадую, щоб колись іще в житті довелося мені так нестерпно тяжко в дорозі. Щось боляче стукало в голові, я насилу переставляв ноги. Зійшовши на якийсь не дуже високий бархан, я не витримав і впав на пісок. Гавхар сіла поряд, спробувала підбадьорити. Але мені здалося, що немає такої сили, яка могла б відірвати мене від землі. А може, я й сам уже цього не хотів. В усякому разі, на саму думку про дорогу, сповнену невідомості, серце моє стискалося, а в душі здіймалася злість на Гавхар, наче вона була в чомусь винна. Але в чому? Адже й вона була в тій самій скруті, що і я, і її голова розламувалася від нестерпно розпачливих думок. Я спробував побороти свою втому і, не знаю вже як, підвівся з піску. Ми рушили далі, та скільки не йшли, жодних ознак того, що річка десь неподалік, не було. Довкола нас поблизу і вдалині були тільки схожі на зміїний слід ланцюжки барханів, що під яскравими променями сонця часом видавалися річкою. А де та річка насправді, ми не могли уявити.

Раптом кілометрів за два попереду нас виник піщаний вихор заввишки з тополю. Крім піску, в ньому обертався якийсь предмет, щось схоже на чималу змію. За хвилину все це злетіло до самого неба і пропало з очей. Серце моє закалатало в тривозі, я зупинився й гукнув, не відриваючи погляду від смерчу:

— Гавхар!

— Це буря, Бекджане, — відгукнулася вона, і в її голосі також була тривога.

Більше ми вже не встигли сказати жодного слова, забагряніло небо, заревів вітер, щось із нелюдською силою вдарило мене у спину, збило з ніг, жбурнуло на пісок.

— Руку, дай руку! — скрикнула Гавхар.

Я став навкарачки й спробував посунутись до неї, але новий шквал розкидав нас у різні боки.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Джура. Далека пустеля»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Джура. Далека пустеля» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Георгий Тушкан - Джура
Георгий Тушкан
Ульмас Умарбеков - Слепой дождь
Ульмас Умарбеков
Ульмас Умарбеков - Рассказы
Ульмас Умарбеков
libcat.ru: книга без обложки
Ульмас Умарбеков
Ульмас Умарбеков - Пустыня
Ульмас Умарбеков
Умарбеков - Пустыня
Умарбеков
Ульмас Умарбеков - Джура
Ульмас Умарбеков
Ульмас Умарбеков - Приключения 1972—1973
Ульмас Умарбеков
Отзывы о книге «Джура. Далека пустеля»

Обсуждение, отзывы о книге «Джура. Далека пустеля» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x