Роберт Стівенсон - Острів Скарбів

— Ні, — задумливо промовив лікар, — я не маю права сказати вам більше. Це не моя таємниця, Сільвер. Інакше, даю вам слово, я б усе вам розповів. Але скажу вам навіть трохи більше, ніж маю на те право. Щоправда, за це мені попаде від капітана! Але слухайте, я дам вам маленьку надію, Сільвер: якщо ми обидва видеремося з цієї вовчої ями, я докладу всіх. зусиль, щоб урятувати вас од шибениці.

Обличчя Сільвера засяяло.

— Сер, навіть рідна мати не могла б мене втішити краще за вас! — вигукнув він.

— Це перше, що я можу вам сказати, — додав лікар. — І друге: тримайте хлопчика біля себе, а коли нам потрібна буде підмога, кличте мене. Я спробую виручити вас, і тоді побачите, що я не кидаю слів на вітер… Бувай, Джім.

Лікар Лайвсі потиснув мені руку через частокіл, кивнув головою Сільверові і швидко пішов у ліс.

— Джім, — звернувся до мене Сільвер, коли ми лишилися самі, — я врятував життя тобі, а ти — мені. Цього я не забуду. Я бачив, як лікар підмовляв тебе втекти, краєчком ока, але бачив. І бачив я, як ти відмовився, Джім. Хоч мені не чутно було слів. Цього я теж не забуду. Сьогодні вперше після невдалої атаки на фортецю побачив я промінь надії, і це тільки завдяки тобі. А тепер, Джім, ми підемо шукати скарб, як-то кажуть, з заплющеними очима, — і мені це не подобається. Але ми з тобою триматимемося разом, пліч-о-пліч і врятуємо свої шиї, незважаючи на всі примхи долі.

Один з піратів гукнув нам від багаття, що сніданок уже готовий. Ми всі посідали на піску біля вогню і почали закушувати сухарями та смаженою свининою. Пірати розвели величезне багаття, на якому можна було б засмажити цілого бика. Вогонь так палахкотів, що до нього підходили тільки з навітряного боку, та й то дуже обережно. Так само марнотратно розкидали пірати й провізію: вони насмажили свинини втроє більше, ніж було потрібно. А один з них, регочучи, кинув залишки сніданку в огонь, який затріскотів ще дужче від такого незвичайного палива.

Ніколи в своєму житті я не бачив людей, які були б більш недбалі і які так зневажали б завтрашній день. Все вони робили абияк, знищували запаси, куняли на варті і, незважаючи на спалахи відчайдушної сміливості, не були здатні ні на які довгі воєнні дії.

Навіть Сільвер, який снідав, сидячи окремо з Капітаном Флінтом на плечі, жодним словом не докорив їм за марнотратство. Це найбільше вразило мене, бо я знав, який він обережний і завбачливий чоловік.

— Ех, братки, — сказав він, — щастя ваше, що Барбекю думає за вас своєю головою. Я таки домігся, чого хотів. Звичайно ж, корабель у них. Де саме вони сховали його, я ще не знаю. Але як тільки ми виконаємо скарби, ми обнишпоримо весь острів і знову захопимо шхуну. У нас, братки, є шлюпки, і в цьому наша перевага.

Отак промовляв він, набиваючи собі рот смаженою грудинкою. Він вселяв їм надію, він поновлював свій похитаний авторитет, підбадьорюючи водночас, як мені здалося, і самого себе.

— А наш заложник, — вів він далі, — мав сьогодні останню свою розмову з друзями. З його розмов я довідався про все, про що мені треба було знати, Д спасибі йому за це. Та більше він нам уже не потрібен. Я поведу його на шворці, коли ми підемо шукати скарби. Ми ще зберігатимемо його на деякий час, про всяк випадок. Але як тільки ми відшукаємо скарб та корабель і вийдемо в море всією веселою компанією, — о, тоді ми таки побалакаємо з містером Гокінсом як слід і подякуємо йому за все, що він для нас зробив.

Не дивно, що пірати тепер повеселішали.

Зате я відчув себе дуже погано. Якщо новий план Сільвера здійсниться, то, безперечно, цей зрадливий чоловік не вагатиметься ні хвилини. Він веде гру на два фронти і, безперечно, обере волю та багатство пірата, а не обіцяний порятунок від шибениці, на що він тільки й міг розраховувати, переходячи на наш бік.

Та навіть коли обставини змусять Сільвера виконати слово, що його він дав лікареві Лайвсі, мені все одно загрожує смертельна небезпека. Якщо пірати викриють зраду Сільвера, то як зможемо ми вдвох — він, каліка, і я, хлопчак, — захищати своє життя проти п'яти здоровенних і озвірілих моряків?

Додайте до цих подвійних побоювань ще й те, що мене непокоїла дивна й таємнича поведінка моїх друзів. Чому вони залишили блокгауз? Чому вони віддали карту, що означає таємнича пересторога лікаря Сільверові: «Бережіться криків, коли шукатимете скарби»? Ви охоче повірите, що після всього цього меті і але ніяк не хотілося снідати, і я з поганим настроєм поплентався за своїми тюремниками шукати скарби.