Роберт Стівенсон - Острів Скарбів

Він наказав розпалити багаття, взяв свою милицю, поклав мені на плече руку і зашкутильгав униз. Пірати лишилися зовсім збентежені, бо Сільвер своєю промовою змусив їх мовчати, але переконати їх йому не пощастило.

— Повільніше, синку, повільніше, — сказав він мені. — Вони можуть накинутися на нас, тільки-но побачать, що ми поспішаємо.

Ми дуже повільно йшли піщаним укосом до місця, де по той бік частоколу чекав на нас лікар. Наблизившись на таку відстань, що нас можна було чути, Сільвер зупинився.

— Хай хлопець розповість, як я врятував йому життя, хоч мене за це хотіли скинути з капітанства, — сказав він. — Можете мені повірити, докторе, коли людина грає так своїм життям, як я, коли їй доводиться грати в орлянку зі смертю, їй хочеться почути хоч одне добре слово! Зважте, будь ласка, що не тільки про моє життя йдеться тепер, йдеться про життя цього хлопчика. Заклинаю вас, докторе, будьте милосердні до мене, дайте мені хоч якусь надію на порятунок, прошу вас!

Сільвер одразу змінився, тільки-но він повернувся спиною до своїх товаришів у блокгаузі. Щоки його запали, голос тремтів, вигляд у нього був наче в мерця.

— Невже ви боїтеся, Джон? — спитав лікар Лайвсі.

— Докторе, я не боягуз. Ні, я не боягуз навіть ось на стільки, — і він показав кінчик пальця. — Коли б я був боягузом, я б цього не казав. Але я кажу одверто: мене проймає морозом, коли згадаю про шибеницю. Ви людина добра й справедлива, ніколи я не бачив кращої людини. І ви не забудете, що я зробив доброго, як і зла не забудете, це я знаю. А тепер я відійду вбік — дивіться — і залишу вас із Джімом. Це ви теж запам'ятаєте, га, докторе?

Мовивши це, він одійшов трохи назад, щоб не чути нашої розмови, сів на пеньок і почав насвистувати. Він поглядав то на мене і лікаря, то на своїх буйних товаришів, які, валяючись на піску, розпалювали багаття, то на будинок, з якого вони виносили свинину та хліб для сніданку.

— Отже, Джім, — сумно сказав лікар, — такі твої справи. Що посіяв, те й пожнеш, мій хлопчику. Та в мене сили не вистачає докоряти тобі. Одне тільки скажу: коли б капітан Смоллетт був здоровий, ти не насмілився б утекти. Але він лежав поранений і не міг завадити тобі, їй-богу, ти вчинив нечесно.

Визнаю, що тут я почав схлипувати.

— Докторе, — сказав я, — прошу, не лайте мене! Я сам уже досить себе лаяв. Життя моє висить на волосинці, і коли мене не вбили, то тільки тому, що Сільвер оборонив мене. Вірте мені, докторе, я можу вмерти, але я не боюся смерті, я боюся тільки тортур. Коли вони почнуть катувати мене…

— Джім… — перебив мене лікар, і голос його затремтів, — Джім, я цього не можу допустити. Перелазь швидше через паркан і тікаймо.

— Докторе, — відповів я, — адже я дав слово честі.

— Знаю, знаю! — вигукнув він. — Та що ж робити! Я візьму ганьбу на себе, хлопчику. Але я не можу кинути тебе тут. Стрибай! Один стрибок, і ми втечемо, як антилопи.

— Ні, — відповів я. — Ви знаєте, що й ви так не зробили б. Ні ви, ні сквайр, ні капітан. І я теж цього не зроблю. Сільвер повірив мені, — я дав слово, і я піду назад. Але, докторе, ви не дали мені закінчити. Коли вони почнуть катувати мене, то я можу проговоритися, де захована шхуна. Бо ж мені пощастило, хоч і з великим риском, забрати у них шхуну. Вона тепер стоїть у Північній бухті, на південному березі, саме на межі припливу. Її можна звідти вивести.

— Корабель?! — вигукнув лікар.

Я коротко розповів йому про свої пригоди, і він мовчки вислухав мене.

— Тут щось дивне, — сказав він, коли я закінчив. — На кожному кроці ти рятуєш нам життя. І як ти можеш думати, що ми допустимо, щоб ти загинув? Це була б погана нагорода тобі, хлопчику, за все те, що ти для нас зробив. Ти викрив змову. Ти знайшов Бена Ганна. Кращої справи ти ще ніколи не робив і не зробиш, хоч би прожив до ста років. Цей Бен Ганн — ой-ой-ой! До речі, про Бена Ганна… Сільвер! — гукнув лікар. — Сільвер! Я хочу порадити вам, — продовжив він, коли кухар знову наблизився, — не дуже поспішайте шукати скарб.

— Сер, я з усієї сили намагатимусь відтягти це діло, — відповів Сільвер. — Але тепер, прошу пробачення, я зможу врятувати життя собі й цьому хлопцеві, тільки шукаючи скарб. Я кажу цілковиту правду.

— Гаразд, Сільвер, — відповів лікар, — коли так — шукайте. Але я дам вам ще одну пораду: бережіться криків, коли шукатимете скарби.

— Сер, — сказав Сільвер, — ви сказали мені або надто багато, або надто мало. Що вам треба? Чому ви залишили блокгауз? Чому ви віддали мені карту? Цього я не знав і не знаю. А тим часом я сліпо виконував ваші накази, хоч ви й нічого не обіцяли. А тепер якісь нові таємниці. Якщо ви не хочете прямо сказати мені, що ви маєте на думці, то так і кажіть. Але тоді мені доведеться випустити кермо.