Роберт Стівенсон - Вечірні розмови на острові

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Видання підготовлено на замовлення Міністерства культури України видавництвом «Українознавство»

Упорядник і редактор Олександр РИБАЛКО

Переклад Юрія Лісняка та Олександра Тереха

Я побачив той острів, коли вже була не ніч, але ще не ранок. Місяць стояв на заході, низько над обрієм, але був іще великий і ясний. На сході, саме посередині світанкової заграви, діамантом виблискувала вранішня зірка. Бриз із суходолу віяв нам в обличчя, несучи пахощі диких цитронів, ванілі та ще деякі не дуже приємні запахи, і від холодного подмуху я аж чхати почав. Треба вам сказати, що я чимало років прожив на пласкому острові недалеко від екватора, здебільше сам-самісінький серед тубільців. Тут усе мало здаватися новим для мене, навіть говірка буде зовсім незнайома, і вигляд оцих лісів та гір, дивні запахи від них жвавіше розганяли кров у мене в жилах.

Каштан дмухнув на каганчик у нактоузі [1] Нактоуз — прикріплена до палуби судна тумба, де встановлено компас. .

— Он! — сказав він. — Онде бачиш димок, містере Вілтшир, за бурунами на рифі? Ото Фалеза, там наша факторія — в східному кінці селища. Далі за вітром уже ніхто не живе — не знаю чому. На» бінокля, вже можна розгледіти хатини.

Я взяв бінокля, і берег стрибнув назустріч. Я побачив лісові хащі, смугу прибою, а з-між дерев визирали бурі покрівлі та чорні нутра хатин.

— Бачиш білу цятку онде далі на схід? — провадив капітан. — То твій дім. Збудований з коралового каменю, стоїть на згірку, широка веранда, можна ходити по троє в ряд, найкраща факторія в усіх Південних морях. Коли старий Адамс побачив її, то вхопив мою руку й потиснув. «О, я тут попав як сир у масло», — каже. — «Атож, — відказую. — Та й пора вже вам». Сердега Джоні! Після того я тільки раз бачив його, але він уже по-іншому говорив: що ніяк не може поладнати з тубільцями, чи з білими, чи щось таке, а як ми знову вернулися сюди, він уже лежав у сирій землі. Я забив там на могилі стовпчик і надписав: «Джон Адамс, спочив у Бозі тисяча вісімсот шістдесят восьмого. Така й наша доля». Мені його дуже не вистачало. Добрячий чолов'яга був, мухи не покривдив.

— А від чого він помер? — спитав я.

— Та від якоїсь хвороби, — сказав капітан. — Вона нібито хопила його несподівано. Казали, зірвався вночі й кинувся пити «Втамовувач болю» та «Винахід Кеннеді». Не помогло —«Кеннеді» вже був йому як водичка. Тоді він спробував відкрити ящик джину. Знов не помогло — недосить міцне. Тоді він, певне, ошалів, вибіг на веранду й беркицьнувся через поруччя. Другого дня, коли його знайшли, він був геть очамрілий — весь час тільки белькотів, що йому примочують копру. Сердега!

— А як гадають — це через острів? — спитав я.

— Ну, гадали, що острів, чи клопоти, чи ще щось, — відповів капітан. — Усі завжди казали, що місце тут дуже здорове. Наш попередній агент, Вігорс, тут і не чхнув ні разу. Він звільнився через те, що на цьому березі інші агенти були, мовляв, він боїться їх — Чорного Джека, і Кейса, і Джімі Свистуна, що був тоді ще живий, але невдовзі втопився сп'яну. Ну, а старий капітан Рендол весь час тут від тисяча вісімсот сорокового, вже сорок п'ять років. І нічого йому ніколи не дошкуляло, він навіть не старіє дуже. Наче він тут збирається самого Мафусаїла [2] Мафусаїл — за біблійним переказом, дід Ноя, що прожив 969 років. наздогнати. Ні, по-моєму, підсоння тут здорове.

— Он уже шлюпка пливе, — сказав я. — Саме в проході. Начебто шістнадцятифутовий вельбот [3] Вельбот — легка довга шлюпка з гострою провою і кормою. , на кормі двоє білих.

— То ж той самий вельбот, що втопив Джімі Свистуна! — вигукнув капітан. — А дай-но бінокля. Атож, це сам Кейс, і з ним чорнюк. Слава в них — не позаздриш, але ж сам знаєш, які тут на островах язики. По-моєму, найгірший шибеник був Джімі Свистун, але ж він уже перебрався в кращий світ. Ось закладімося: вони по джин пливуть. Ставлю п'ять проти двох, що візьмуть шість ящиків.