Роберт Стівенсон - Острів Скарбів

— Невже Джім?

— Саме він і є, — відповів Сільвер.

Лікар мовчки зупинився. Здавалося, що він неспроможний рушити з місця.

— Гаразд! — сказав він нарешті. — Дружба дружбою, а служба службою, як ви самі говорите, Сільвер. Оглянемо спочатку наших пацієнтів.

Через хвилину він увійшов до блокгауза і, холодно кивнувши мені головою, заходився оглядати хворих. Він начебто зовсім не турбувався, хоча мав знати, що його життя висить на волосинці серед цих зрадливих демонів. Із своїми пацієнтами він розмовляв так, ніби робив звичайний професіональний візит у тихій англійській родині. Його поводження, очевидно, дуже впливало на піратів. Вони трималися з ним так, ніби нічого не сталося, ніби він усе ще буїв корабельним лікарем, а вони — благонадійними матросами.

— Ти одужуєш, друже, — сказав він молодцеві з забинтованою головою. — Інший на твоєму місці нізащо не вижив би. Мабуть, у тебе голова міцна, мов чавунний казан… А як ти себе почуваєш, Джордж? Та ти увесь жовтий! Печінка в тебе нікуди не годиться. Ти приймав ліки? Скажіть, він приймав ліки?

— Аякже, сер, аякже! Звичайно, він їх приймав, — відгукнувся Морган.

— Бачите, відтоді як я став лікарем бунтівників, або, точніше, тюремним лікарем, — пояснив з найприємнішою посмішкою лікар Лайвсі, — я вважаю для себе справою честі зберегти всіх вас для петлі ціленькими.

Пірати перезирнулись, але мовчки проковтнули цей жарт.

— Дік погано себе почуває, сер, — сказав один з них.

— Погано? — перепитав лікар. — Ану, підійди сюди, Дік, і покажи свій язик. О, зовсім не дивно, що він почуває себе погано! Таким язиком можна лякати й французів. Ще один захворів на пропасницю.

— Ага! — сказав Морган. — От що значить псувати біблії.

— От що значить бути справжніми віслюками, — в тон йому відповів лікар. — У вас просто не вистачило розуму, щоб відрізнити здорове повітря від зараженого і суху місцевість від гнилого болота. Я аж ніяк не здивуюся, якщо вас усіх розтрусить малярія. Отаборитися в болоті! Сільвер, ви дивуєте мене, їй-богу! Ви ж не такий дурень, як інші, але мені здається, що ви не маєте найменшої уяви про те, як оберігати здоров'я своїх підлеглих. Гаразд, — сказав лікар, розподіливши ліки і зробивши своїм пацієнтам вказівки, які вони вислухали покірно, ніби були учнями недільної школи, а не розбійниками. — На сьогодні досить. А тепер, якщо дозволите, я хотів би побалакати з цим хлопцем. — І він недбало кивнув головою в мій бік.

Джордж Меррі стояв біля дверей, відпльовуючись після якихось гірких ліків. Почувши прохання лікаря, він раптом почервонів, обернувся до нього і закричав:

— Нізащо в світі!

І непристойно вилаявся.

Сільвер ударив долонею по бочці.

— Мовчати! — проревів він і подивився на Джорджа, мов розлючений лев. — Докторе, — мовив він уже своїм звичайним тоном, — я був певен, що ви захочете поговорити з Джімом, бо знав, що вам подобається хлопець. Ми всі дуже вдячні вам за ваші турботи, ми, як бачите, довіряємо вам і ковтаєм ваші ліки, як грог. Мені здається, я знайшов умови, які всіх задовольнять. Гокінс, можеш ти мені дати слово честі юного джентльмена, — бо ти все-таки джентльмен, хоч батьки твої бідні, — що нікуди не втечеш од нас?

Я охоче дав йому слово честі.

— Коли так, докторе, — сказав Сільвер, — то перелазьте за частокіл. Коли ви перелізете, я приведу Джіма вниз. Він буде з одного боку частоколу, а ви — з другого, але це не завадить вам побалакати по щирості. Бувайте, сер, і передайте мою шану сквайру та капітанові Смоллетту.

Гнів піратів стримував тільки грізний погляд Сільвера. Але щойно лікар вийшов з блокгауза, як їх лють прорвалась і вони почали обвинувачувати свого капітана у подвійній грі, в тому, що він хоче вигородити тільки себе одного, пожертвувавши інтересами всіх своїх співучасників. Одне слово, вони догадувалися, що Сільвер насправді задумав зробити. Це було так очевидно, що я не міг собі уявити, як він виплутається. Але Сільвер був розумніший за них усіх, разом узятих. До того яс його перемога тієї ночі дуже підвищила його авторитет серед піратів. Він обізвав їх дурнями і йолопами, заявив, що без моєї розмови з лікарем не обійтися, тикав їм карту в обличчя і питав: невже вони хочуть порушити угоду про перемир'я саме в той день, коли можна приступати до розшуків скарбів?

— Ні, клянуся громом! — кричав він. — Ми порушимо угоду, коли настане час. А доти я намагатимуся догоджати лікареві, хоч би мені довелося для цього чистити йому чоботи ромом!