Роберт Стівенсон - Острів Скарбів

Я був дуже вражений: отже, справа їхня дійсно безнадійна, коли сам вожак, старий пірат, просить пощади.

— Все, що зможу, я зроблю, — пообіцяв я.

— То вдаримо по руках! — вигукнув Довгий Джон. — Ти дешево відбувся від смерті, та й я, клянуся громом, маю тепер шанс на порятунок.

Він пошкутильгав до головешки, яка горіла біля дров, і знову розкурив свою люльку.

— Зрозумій мене, Джім, — вів далі Сільвер, повернувшись на старе місце. — У мене ще є голова на плечах, і я тепер вирішив перейти на бік сквайра. Я знаю, що ти відвів шхуну у безпечне місце. Як ти це зробив, я не знаю, але я певен, що корабель цілий і непошкоджений. Гендс і О'Брайєн сплохували. Та я ніколи й не покладався на цих. Зверни увагу: я ні про що тебе не розпитую та й іншим цього не дозволю. Я знаю правила нашої гри і розумію, що я програв. А ти таки молодець, і якщо ми триматимемося разом, то успіх нам забезпечено.

Він націдив у кварту коньяку з бочки і запропонував мені.

— Чи не хочеш покуштувати, братику? Ні? А я вип'ю трохи, Джім. Мені треба підкріпитися, попереду ще багато клопоту. До речі, про клопоти. Навіщо це доктор віддав мені карту, Джім?

Певно, на обличчі моєму з'явився вираз такого здивування, що Сільвер перестав розпитувати далі.

— Так, так, він дав мені карту, — сказав він. — І тут щось є, Джім, щось є… погане або хороше.

Він знову ковтнув коньяку і похитав своєю великою головою, ніби не ждав уже нічого доброго.

Під час наради один з піратів увійшов до блокгауза і, насмішкувато, як мені здалося, віддавши Сільверові честь, попросив у нього дозволу взяти головешку. Сільвер кивнув на знак згоди, і пірат пішов геть, лишивши нас у темряві.

— Вітер міцнішає, Джім, — сказав Сільвер.

Він говорив тепер зі мною по-дружньому.

Я підійшов до найближчої бійниці і подивився, що робиться надворі. Багаття майже згасло. Світла воно вже не давало. Тому не дивно було, що змовникам знадобився наш факел. Вони зібралися купкою на укосі перед частоколом. Один з них тримав головешку. Другий стояв на колінах. В руці у нього був розкритий ніж, який виблискував у світлі місяця й факела. Решта, оточивши його, трохи подалися вперед і дивилися, що він робить. На моє здивування, я' помітив, що в нього, крім ножа, є ще якась книжка. Раптом він підвівся з колін, і вся зграя рушила до блокгауза.

— Вони йдуть сюди, — сказав я і став на своє попереднє місце, бо вважав несумісним із своєю гідністю, щоб пірати бачили, як я підглядаю за ними.

— Гаразд, хай ідуть, друже, хай ідуть, — весело відгукнувся Сільвер. — Я зумію їх зустріти як треба.

Двері розчинилися, і п'ятеро піратів, нерішуче зупинившись на порозі, проштовхнули наперед свого товариша.

Коли б не такі обставини, то смішно було б дивитись, як він повільно й боязко пересував ноги, простягши вперед стиснуту в кулак руку.

— Підходь ближче, хлопче, — сказав Сільвер, — і не бійся: я тебе не з'їм. Давай сюди, ледарю, що там у тебе в руці. Я знаю звичаї. Я не чіпатиму депутацію.

Підбадьорений цими словами, пірат сміливіше пішов уперед, передав щось Сільверові з руки в руку і поспішно відбіг назад до своїх товаришів.

Корабельний кухар глянув на свою долоню.

— Чорна мітка! Так я й думав, — промовив він. — Але де ви дістали папір?.. Ого! Слухайте, це віщує нещастя! Ви ж це вирізали з біблії? Який це йолоп порізав біблію?

— Ага! — сказав Морган. — Ось воно! А я що казав? Казав я, що це не до добра?

— Що ж ви наробили? — вів далі Сільвер. — Тепер вам уже всім гойдатися на шибениці. Який це дурень мав при собі біблію?

— Це Дік, — відповів пірат.

— Дік? Ну, Дік, читай молитви, — промовив Сільвер, — одгуляв ти своє. Це я тобі правду кажу.

Але тут утрутився жовтоокий здоровань.

— Годі базікати, Джон Сільвер! — сказав він. — Команда, зібравшись на сходку, як велять звичаї джентльменів долі, вручила тобі чорну мітку. Переверни її, як велить звичай, і подивись, що там написано. Тоді заговориш по-іншому.

— Спасибі, Джордж, — відповів корабельний кухар. — Ти завжди був швидкий у справах і до серця приймаєш наші звичаї. Радий пересвідчитись у цьому, Джордж. Ну, що ж там таке написано? Ага! «Скинуто». Ось воно що! Чудово написано! Справді, наче друкованої Як у книзі. Це ти писав, Джордж? Ти перший матрос у цій команді. Я не здивуюсь, якщо тебе оберуть капітаном. Чи не будеш такий ласкавий дати мені головешку? Люлька моя зовсім згасла.

— Чуєш, ти, — сказав Джордж, — годі вже дурити команду. Послухати тебе — ти такий і сякий, але все-таки злазь із бочки. Ти вже для нас не капітан. Злазь із бочки й не заважай нашим виборам.