Юрій Авдєєнко - Очікування шторму

У 1921 році, направлений у Фергану на боротьбу з бандою Муетдінбека, старший слідчий воєнного трибуналу Туркестанського фронту Каїров уперше зіштовхнувся з такою мірою людської жорстокості, про яку не міг і підозрювати.

13 травня 1921 року на Куршабо-Ошській дорозі Муетдін Усман Алієв здійснив напад на продовольчий транспорт, що рухався в місто Ош. Десь у давніх архівах, у пожовклих папках, досі зберігається акт обстеження місця події, складений Каїровим.

«Згідно з отриманими даними транспорт супроводжувався червоноармійцями й продармійцями, яких було близько 40 чоловік. При транспорті перебували громадяни, серед яких були жінки й діти; були як росіяни, так і мусульмани. Віз транспорт пшеницю — 1700 пудів, мануфактуру — 6000 аршинів та інші товари. Муетдін з своєю бандою, напавши на транспорт, майже всю охорону й громадян, які були при ній, знищив, усе майно пограбував. Нападом керував сам і виявив особливу жорстокість. Так, червоноармійці спалювалися на багатті й піддавалися катуванню; діти розрубувалися шашкою і розбивалися об колеса гарб, а деяких розривали на частини, влаштовуючи з ними гру «в скачки», тобто один джигіт брав за ногу дитину, інший за другу й починали на і конях скакати врізнобіч, від чого дитина розривалася; жінки розрубувалися шашкою, в них одрізали груди, а у вагітних розпорювали живіт, плід викидали й розрубували» [13] Документ справжній.

Три доби Каїров не міг заплющити очей, три доби не міг приторкнутися до їжі. На четверту він твердо зрозумів: або треба змінювати професію, або виробити в собі якості характеру, необхідні для боротьби зі всілякою сволотою, якою б жорстокою і мерзенною вона не була.

Розплата, розплата, розплата…

Ця думка витіснила інші. І була головною для Каїрова цілих шістнадцять місяців. Тільки 26 вересня 1922 року об 11-й годині 30 хвилин на площі Хазратабал у місті Оші польова виїзна сесія воєнного трибуналу Туркестанського фронту, керуючись статтями 58, 76 і 142 КК РРФСР, засудила Муетдіна та його спільників до розстрілу.

Потім було багато різних справ. Але цю першу свою справу Мірзо Іванович тепер уже не забуде ніколи.

Сованков, горблячись, вийшов у двір. Каїров ступав на крок позаду.

Вечір був іще світлий. Але перші зорі вже дивилися з неба. Й дерева не зеленіли, а мерехтіли тьмяно, наче накрилися на ніч темним покривалом. По радіо передавали вечірнє повідомлення Інформбюро: наші наближалися до Севастополя.

Чорнота арки лишилася позаду. Вони вийшли на вулицю. Там було порожньо. Лише вдалині стояла машина Каїрова й поряд з нею кілька співробітників особливого відділу…

— Оце й усе! — сказав Каїров у телефонну трубку, прикриваючи її долонею, тому що люди в кабінеті розмовляли голосно, здається, сперечалися. — Так і не попив я, Неллі, твого виноградного вина.

— А дарма, — пошкодувала Неллі. Й похвалилася: — Вино вищого гатунку.

— Не обділяй ним Золотухіна.

— Він і від води хмеліє.

— Неллі, ти невиправна. Говорити мені таке про свого чоловіка! Не забувай, мої предки сповідували іслам. А в корані прямо сказано: «Чоловіки стоять вище жінок тому, що аллах дав одним перевагу над іншими».

— Я невіруюча, — весело відповіла Неллі.

Катер відходив до настання світанку, близько четвертої ранку, коли нічна імла лише починала розсмоктуватися і свинцеве море не бавилося бліками, а мерехтіло, наче застигле, тому що роздивитися рух хвиль було неможливо, як не можна було розглянути і берег, розрізнити на ньому будинки, вулиці, дерева.

Навіть вершини гір, сонні, ще лежали, обнявшись з небом, заколисані посвистом солов'їв, та й не тільки солов'їв, але й інших птахів, назви яких Каїров просто не пам'ятав.

Свіже й чисте було повітря і дихалося легко, й не було відчуття втоми, задушливого, як тісний комір.

Довгий причал нечіткою чорнотою розсікав бухту. З маленької будки, що стояла біля входу на причал, вийшов матрос у бушлаті і з гвинтівкою. Матрос і гвинтівка здалися Каїрову дуже великими, він з подивом подивився на маленьку будку, похитав головою.

Перевіривши документи в Каїрова й Чиркова, матрос віддав честь. Сказав:

— Проходьте.

Дошки на причалі були вологі. Пахли сіллю. Сіль відкладалася на них роками. Дошки почорніли, зістарилися.

А Каїров пам'ятав цей старий причал молодим, коли він пахнув лісом. Усе старіє. Причали — також.

Каїров не думав від'їжджати так раптово. Він розраховував покинути місто, побачившись іще з Золотухіним, Неллі, Дорофєєвою. Думав побесідувати з шофером Дешиним. Однак радіограма, що викликала його в штаб фронту, надійшла зразу ж після повідомлення про завершення операції «Будда». Каїрова ждало нове завдання, яке, зважаючи на все, не терпіло відкладання.