Валерия Иваненко - Хатинка в морі

— Ну, годі сваритись. Хоч ти й знайшла черепаху, та хай буде вона нашою спільною. Ходімо покажемо її мамі.

І вони пішли стежкою до намету, що був недалеко від озера. Цей намет поставили тато і мама, а Вітась і Майка теж допомагали їм: що треба — подавали і сіно для матраців принесли. А найдужче за всіх стрибала і хвилювалась Майка. Їй дуже подобалось жити коло водички! Це тато і мама вирішили тут з дітьми провести свою відпустку.

Майка йшла, міцно затиснувши в кулачку синю квітку.

Назустріч їй вийшла мати в червоному сарафані, в такому, як і в Майки.

Вітась, забувши про обережність, з якою ніс свою дорогоцінність, побіг до мами, але Майка закричала раніше за нього:

— Мамо, дивися, черепаха! А у неї є такі маленькі ніжки і хвостик. Я спершу не бачила, я побігла по квітку, а вона переповзла з одного місця на інше. А я думала, що це камінь.

Вітась, немов вибачаючись за черепаху, сказав:

— Вона зараз чомусь сховала голову і ноги під панцир. Як же зробити, щоб вона знову повзала?

Мама посміхнулась.

— От ви не галасуйте, не стрибайте навколо, і вона прийде до тями. Давайте я віднесу її в намет і зашморгну завісу.

— Правильно! — вигукнув задоволено Вітась.

Вони підійшли до намету. Перед ним стояв розкладний столик, а трохи далі, коло дерева, — маленька плитка, на якій мама і тато по черзі готували обід. Мама віднесла черепаху в намет і лишила її там. Потім заходилась коло обіду, а Вітась почав чистити картоплю.

Майка навшпиньки підійшла до намету і підняла брезент. Там зовсім спокійно, діловито лазила черепаха. Вона навіть підповзла до стінки намету і спробувала здертися на неї. Її голова була висунута, і Майка побачила зморшкувату шкіру і зовсім беззубий рот. Але загалом черепаха виглядала дуже лагідною. Вона до всього уважно придивлялась.

Майка так само тихенько опустила завісу і побігла до мами й Вітасика:

— А вона ходить!

Мама здивувалась:

— Хто вона? Про кого це ти, дитинко?

Вітась підбіг до Майки і сказав:

— Я ж казав, щоб ніхто не підходив близько і не лякав черепахи! А Майка тут…

— І зовсім я її не лякала, а тільки в щілинку глянула на неї. І тепер я знаю, як її звуть. Її звуть Текля. До нас у дитсадок ходить дівчинка Світланка. Її приводить бабуся Текля. Черепаха на неї схожа. І ходить так само повільно, як бабуся Текля, і зубів у неї теж немає.

— Майко! Нам треба бути в наметі, щоб Текля звикла до нас, до наших голосів, — вигадав Вітасик. — Тільки поводься тихенько. Ходімо.

В намет діти прослизнули навшпиньки, і Текля не звернула на них уваги.

Зайшла мама і сказала дітям:

— Черепаха, мабуть, їсти хоче. Ось у мене лишилось два листки капусти.

Але Текля байдуже пройшла повз капустяне листя.

У цей час почувся веселий голос тата:

— Агей, Вітасику, де ти, пустунчику?

Вітасик вибіг до тата, притиснувши пальця до уст. Тато показав чималеньку низку риби. Але Вітась прошепотів:

— Тсс, тихше, в наметі у нас черепаха.

Батько сказав:

— Та вона не чує нічого. — Однак притишив голос. Побачивши Теклю, він зауважив: — Вона ж не їсть капусти.

А Майка зажурено протягла:

— Тату, та вона нічого не їсть. Бідна Текля, ми ж не знаємо, яку травичку ти любиш.

Вітась умить знайшов вихід. Він побіг і приніс пучок різної трави і простягнув просто до Теклі, але вона сховала голову і ніжки.

— Ой-ой, вона цього, мабуть, не любить, — з докором мовила Майка.

— Тату, — спитав Вітасик, — чому вона якась дика, нічого не хоче?

Тато посміхнувся:

— Та вже ж не свійська, і вона не знає, що ти просто хлопчисько, а, мабуть, думає, що ти тигр і хочеш їй голову відкрутити.

Майка не вщухала. Вона умовляла черепаху:

— Теклю, це не тигр, це Вітась.

— Ну, чого ви клопочетесь? — сказав тато. — Яка від неї користь? Он риба — це я розумію. З неї мама може і юшку зварити, і засмажити.

— А ти забув, що у Жюля Верна в «Дітях капітана Гранта» їли черепахові супи? — втрутилась у розмову мама.

Тут Вітась помітив, що у Майки очі зробились якісь зовсім круглі, насторожені. Він хотів заспокоїти сестричку, але Майка вибухнула плачем. Вона голосно схлипувала, вимовляючи уривчасто:

— Не дам Теклі… Ви ще суп варитимете черепаховий…

А тато сказав:

— Що ти, дочко! Супи варять з інших черепах.

Заспокоївши Майку, мама наказала сідати обідати. Тато дуже зголоднів, ловлячи рибу.

Під час обіду Текля непомітно кудись зникла, і лише згодом її знайшли у найтемнішому кутку намету.

— Ось де ти! — радо вигукнув Вітась. — А ти мені саме потрібна.