Валерия Иваненко - Хатинка в морі

— Та ти не туди дивишся! Он вона, у воді, по дну іде.

Майка підбігла.

— Вітасику, це хтось її кинув туди. Врятуй її!

Але Вітась мовив:

— Та вона, бач, не дуже хвилюється.

Майка з хвилину дивилася захоплено і не відводила погляду від черепахи, а потім замріяно сказала:

— Знаєш, Вітасю, не треба її брати, вона ж тут на волі. Хоче — гуляє у траві, а хоче — у воді.

Вітась глянув на маленьку, таку чуйну Майку і згодився, відмовившись від свого бажання мати власну живу черепаху.

Був пізній вечір. Сашко і Юрась вже збирались іти додому, коли раптом Юрась гукнув:

— Диви, пацюк! От паскудний, за пташенятком кинувся. — І він, нахилившись, підняв камінця і жбурнув у напасника.

Сашко зареготав:

— Ну й стрілок, тільки в хвоста поцілив.

Але коли Сашко наблизився, сподіваючись впіймати пацюка, обличчя в нього стало розгубленим.

— Юрасю, ти ж зовсім відбив йому хвоста… І це не пацюк, а, мабуть, білка. Бач, який пухнастий хвіст.

Юрась підбіг до товариша і взяв у руки відбитий хвіст.

— І треба ж було тій білці по землі бігати! — він уважно розглядав хвіст. — Ой Сашко, та це ж зовсім і не білчин. Дивись, який зверху гладенький, з короткою шерсткою, а на кінці пухнастий. Та тут і хвоста немає, сама шкурка.

Ні в сих ні в тих побрели хлопці додому.

А за два тижні мали святкувати день народження їхньої приятельки Соні — вони вчилися в одному класі.

Напередодні цього свята маленький Дмитрик, братик Соні, сидів за столом і, старанно сопучи, малював кольоровими олівцями кошика. У кошику лежали великі-великі яблука. Їм ще треба домалювати червоні бочки. Це Дмитрик готував подарунок для старшої сестрички Соні. Іноді він одривався від малювання і замислювався. От щастить людині! Мало того, що сестра третьокласниця, ще й народилась у такий чудовий теплий день. Дмитрик забув, що Соня завжди заздрила йому, бо його день народження взимку, тоді, коли всіх приятелів у школі можна запросити в гості.

Дмитрик знову заходився коло свого малюнка. Він був такий заклопотаний, що навіть забув закрити рота, і кінчик язика так і бігав по губах, допомагаючи малювати.

Раптом стривожений мамин голос одірвав Дмитрика від малювання. Він одразу вискочив на ганок. Мама стояла під абрикосою. Вона з сумом мовила:

— Це ж наші перші абрикоси. Дмитрику, нема тих абрикос, що я Соні на день народження берегла. Лишились тільки недостиглі… А чи не ти часом поласував ними?

Дмитрик здивовано глянув на неї.

— Та що ти! Чого б це я їх чіпав? Я ж знаю, що їх берегли Соні на день народження.

Коло ганочка стояла Соня і докірливо, мало не плачучи, дивилась на брата. Дмитрикові цей погляд був такий гіркий і образливий, що краще б вона його вилаяла.

— Що, хлопчик абрикоси позривав? — почувся жвавий голос сусідки Інни Гнатівни. — Та всі хлопчаки завжди обривають вишні, абрикоси, сливи, ледве все це достигне.

Інна Гнатівна, огрядна жінка в капоті з хризантемами, ідучи мимо, почула розмову Дмитрика і його мами. Вона вирішила, що тут якась сварка, і поспішила до парканчика з тонких нещільних штахеток. Сусідка зручно обіперлась ліктем на невисокий парканчик і, схиливши голову на долоню, доброзичливо повчала:

— Ну, пробачте йому, він же такий малий. Сонечко, ти ж простиш братикові? Ти ж бо доросла, розумна.

Інні Гнатівні і не спадало на думку, що десятирічна Сонечка була дорослою тільки для Дмитрика і тепер Соні дуже жаль було цих перших у їхньому садочку абрикосок!

Вона на них так чекала! Але зараз підозра чужої жінки її образила.

— А це вас зовсім не стосується, — нечемно сказала вона сусідці.

Але та не вгавала:

— Та нічого ж особливого. В мене теж достигли, я вам можу дати.

Мама рвучко обернулась до неї:

— Пробачте, але це вас зовсім не обходить! Дмитрик мені ніколи не каже неправди, і я йому вірю.

Бачачи, що не діждеться жаданого скандалу, Інна Гнатівна злісно ввернула:

— А за це і покарати не завадило б… — Вона повернулась і пішла своєю дорогою.

Дмитрик увесь час тримався зовсім спокійно, але зараз у нього куточки губ опустилися і з очей закапали рясні сльози. «Хтось позривав абрикоси, а тепер усі на мене думають. І мама, і Соня… Мама просто дуже добра і не хоче мене образити».