Петер Енґлунд - Полтава. Розповідь про загибель однієї армії

Годі заперечити, що це було дуже дивне історичне явище. Досі непомітна, незначна держава, розташована на окраїні Європи, Швеція швидко вихопилася з-за темних куліс і здобулася на одну з чільних ролей на кону великої європейської політики. Країна відразу стала однією з великих держав першого ряду. Які сили стояли за цим неймовірним стрибком? Цілком зрозуміло, що це питання цікавило багатьох істориків; за довгі роки серед них виникало багато різних шкіл, і кожна мала свою відповідь на нього, що залежала від тямущості засновника тієї школи.

Раніше це явище пояснювали низкою небуденних подій, що тоді впливали на безпеку Швеції і більшою чи меншою мірою змушували її до всіх тих завоювань. Ішлося передовсім про великі зміни поза межами Швеції: Великоросія знову почала зростати, давні владні структури в Прибалтиці розхиталися (внаслідок занепаду Ганзи та закінчення панування там Тевтонського ордену), контрреформація також дала певні політичні наслідки, відчутні й на півночі. До цього можна долучити споконвічну боротьбу Данії за гегемонію у Скандинавії. Отже, згідно з таким поясненням, шведські завоювання були викликані тривогою за безпеку країни від різних зовнішніх загроз. Швеція створювала буферні зони проти ворожих зазіхань сусідів і шукала того, що звичайно досить умовно визначають як природні кордони.

Фредрик IV

Надто поквапливо роблять свої висновки ті, хто хоче витлумачити великодержавність Швеції не як наслідок її сили, а більше як наслідок слабкості її сусідів. Вони воліють посилатися на різні зовнішні обставини, що сприяли шведській експансії. Польща, втрачаючи по клаптю свої володіння, тим самим втрачала і свою потугу та єдність, Росія була знесилена кривавим режимом Івана Грозного: народні бунти й заплутані династичні чвари паралізували країну. В Німеччині панувала безпросвітна, гнітюча феодальна роздрібненість, і в Данії також становище дедалі погіршувалося. Усе це призвело до того, що бідна на ресурси Швеція отримала нагоду збільшитися за рахунок цих ослаблених країн.

Проти цього тлумачення висували й цілком інше: рушійною силою завойовницької політики, яку провадила Швеція, була насамперед економіка. Шведська корона намагалася здобути монополію в російській та північноєвропейській торгівлі із Заходом. Цю торгівлю вона хотіла контролювати і обкладати митом. Коли держава Тевтонського ордену занепала, така нагода з’явилася. Швеція і Польща (до певної міри й Данія) повели запеклу боротьбу за владу над цими вигідними торговельними шляхами, а тим часом самі росіяни намагалися здобути доступ до Балтійського моря, а отже, і безпосередній зв’язок із купцями в Західній Європі. Така економічна мета помітна була й у Великій Північній війні.

Четверту модель пропонували ті, хто хотів знайти пояснення шведської експансії у її внутрішніх суспільних стосунках. Вони вважали, що за цим стояло шведське дворянство, феодальний стан, який завдяки війні міг зміцніти й розбагатіти коштом шведських селян та чужоземних представників свого стану. Про завоювання говорять як про спосіб для шведського дворянства загарбати для себе поза межами країни те, чого вони не могли здобути вдома. Шведські селяни були сильні і здатні опиратися чи то державі, чи великим землевласникам, коли ті їх надто нещадно визискували. У такому становищі зовнішній визиск у формі війни був доброю заміною. Владні стани добре заробляли на тому, що Швеція провадила війни й дедалі більшала. Дворянинові війна давала можливість швидко зробити кар’єру і не одну нагоду розбагатіти. Казали, що Швецію спонукали до завоювань феодали, які хотіли захистити і збільшити свої володіння навколо Балтійського моря. Крім того, вважалося, що внутрішня логіка провадження війни, а надто коли йшлося про її фінансування, мала тенденцію сама викликати війну. Коли якась держава споряджала свою армію в похід, то це спонукало її якомога швидше випровадити її за свої межі на ворожі терени, сподіваючись, що тоді вона сама себе забезпечить, удаючись до звичних чи майже звичних методів грабунку. Утримування спорядженої армії в межах власної держави означало економічну катастрофу. Шведське фінансування війни було так побудоване, що, поки власна зброя перемагала, скрізь було тихо та любо, а кожна невдача перекреслювала всі розрахунки. Мир був справжньою катастрофою.