Король Карл XII
Обряд причащання
Сувора церковна дисципліна в армії стане зрозуміліша, коли ми усвідомимо, що всі ці люди були твердо переконані в тому, що Бог безпосередньо впливає на успіхи у війні. В одному статуті піхоти було чітко зазначено, що «оскільки все благословіння походить від Всевишнього, то його величне, святе ім’я треба шанувати». Отже, із Всевишнім треба бути в добрих стосунках.
Більшість людей у війську були щиро переконані, що Бог справді стояв на їхньому боці, і це засвідчувала ціла низка перемог, яких досягли шведи, відколи добрих дев’ять років тому вибухнула ця війна. Щиросерді вочевидь бачили, що Боже благословіння шведської зброї було не бездумним підбадьорливим вигуком якогось небесного глядача, – навпаки, вважалося, що багато перемог на полі бою протягом минулих років досягнено завдяки безпосередньому Божому втручанню. Коли військо висідало на берег у Зеландії, розбурхане море під поглядом короля стихло; під Нарвою Бог послав мокрий сніг, який саме вирішальної хвилини сховав від ворога шведів, що рушили в наступ; уся ризикована переправа через Двіну відбулася так дивовижно вдало, що її напевне провадила неземна рука; у битві під Саладом вища сила спрямувала вогонь російських гармат не туди, куди треба; під Фрауштадтом знов-таки сніг дуже доречно засліплював очі ворогам і припинився, ніби за помахом чарівної палички, коли шведські батальйони вдерлися на ворожі позиції; навіть вважали, що до перемог біля П’юг’яйокі та біля Варти Всевишній доклав своїх рук. Думати так і вбачати в усьому нез’ясовному чи нібито випадковому Боже втручання для людини доіндустріальної доби було звичайною річчю. Ці ідеї активно насаджувало також вище керівництво. А з ка-зальниць і під час похідних відправ священикам, таким як Вестерман, веліли трубити на весь світ, що шведів підтримує Бог і що вони – його вибраний народ та його знаряддя. Це була не тільки гра для галерійної публіки, навіть король був твердо переконаний, що то правда. Шведські вояки, наче сини Ізраїлеві, були наставлені на землі на те, щоб карати відступників і грішників. На побиття заслуговували негідні, безбожні державці, які починали війну без справедливого приводу. Щоб довести таку вибраність, удавалися й до містичного штукарства зі словами. Один священик доводив у своєму ескадроні, що шведи – це новочасні ізраїльтяни, бо коли прочитати навпаки слово Ассур (Ізраїлів ворог Ассирія), то виходило Русса!
Отож шведських вояків споряджали в біблійний обладунок, що мав додавати їм не тільки завзяття в бою і впевненості в перемозі, а й твердості у ставленні до ворога. Лютеранська ортодоксальність, що надягла на Швецію гамівну сорочку Старого Заповіту, проголошувала думки та ідеї, які відразу втовкмачували в голови солдатів. Важливим лейтмотивом проповідей були кара і помста, і над батальйонами, що стояли навколішки, гриміла заповідь не виявляти жодної поблажливості, бо слово Боже вимагає відплати. Вояків заохочували палити і вбивати в ім’я Господнє. На виправдання своїх власних спустошень наводили приклади ізраїльських масових різанин зі Старого Заповіту.
Теза, що Бог підтримує шведів, ґрунтувалася на одному простому, але хибному доказові, який був її найбільшою силою і найвразливішим місцем. Цей доказ був переконливим у своїй простоті. Про те, що Бог на боці шведів, свідчили їхні перемоги в битвах, – вважалося, що без Божої допомоги вони їх не здобули б. Але що було б, якби одного чудового дня шведи зазнали великої поразки? Тоді постала б загроза цілковитого краху, їм підставила б ногу власна пропаганда. Бог – страшно подумати! – відразу показав би, що він передав свій мандат їхнім ворогам. Були такі, що цього спекотного літа начебто помічали ознаки того, що все діялось не так, як мало діятися. За неприродно холодною зимою і раптовим потеплінням вони схильні були добачати щось більше, ніж просто примхи природи. Ану ж Бог надумав покарати Швецію і шведів? Може, саме тепер, у червні 1709 року, Бог відвернувся від свого обраного народу?
Того ранку Вестерманові не пощастило спокійно відправити Службу Божу. Посеред казання з’явилися козаки на конях, що воювали на боці росіян. Вони мчали, галасуючи і стріляючи, й опинилися за двісті метрів від шведського табору. Кілька запорожців – шведських союзників – кинулися назустріч тим верескливим напасникам і доволі легко відігнали їх. Той напад не був якоюсь дивовижею. Такими дрібними наскоками росіяни допікали шведському війську. Від них не було великої шкоди, якщо її вимірювати людськими та матеріальними втратами, але тим більшою була їхня дія на психічний стан шведів. Ті сутички відбувалися завжди, і вдень, і вночі. Вони позбавляли шведів необхідного їм відпочинку, змушували їх бути майже весь час напоготові, що геть виснажувало армію. До цього долучалася нестерпна спека, яка недавно настала в Україні. Дехто казав, що вона була просто неприродна. У багатьох шведів почали з’являтися ознаки глибокого виснаження.
Читать дальше