Петер Енґлунд: Полтава. Розповідь про загибель однієї армії

Кавалерійський чобіт

Першою рушила в бій сторожова охорона Ест’єтського кавалерійського полку під командою двадцятиоднорічного ротмістра Акселя Вахтмейстера. Цього разу настирливі напасники після короткої сутички також відступили. Втрати були невеликі: полягло троє шведських кіннотників. Серед поранених виявився один із золотими галунами – королівський охоронець Ебе Рідершанц. Він був тяжко поранений: шпага прохромила його наскрізь. Ебе майже випадково опинився в сутичці, бо, коли наскочили росіяни, саме перебував у тому місці, мабуть, посланий у розвідку. Напад росіян також був однією з ланок розвідки. Хтось бачив майже весь російський генералітет, який зібрався неподалік від Рибців, щоб ближче ознайомитися з розташуванням шведів.

Поблизу місця, де 17 червня 1709 року був поранений Карл XII

Трохи пізніше з’явилася ще одна ознака того, що росіяни готують щось важливе. Королеві, що останніми днями мав гарячку від рани на нозі, в яку йому 17 червня влучила куля, на той час відчутно полегшало. Він настільки одужав, що сам – молодий, двадцятисемирічний чоловік із буйним чубом, великим носом, повними устами і владним виглядом, король із Божої ласки, який звик, щоб його слухалися, – сидячи на ношах, оглянув одну сторожову охорону, розташовану на пагорку біля річки. Це була та сама охорона, що напередодні мала сутичку з козаками й опісля отримала підкріплення. На скасування попереднього наказу король вирішив просто зняти звідти сторожову охорону, мабуть, вважаючи, що там вона вже не потрібна. Один офіцер, маючи на увазі російські наскоки, висловив припущення, що причиною цього рішення був намір покласти край «тим наскокам та іншим приниженням». Офіцер вважав, що король надумав кинути всі свої сили в наступ проти велетенського російського війська, яке чекало всього за кілька кілометрів далі на північ. Він не помилився.

Шведська армія стояла в глибині України, за тисячі кілометрів від батьківщини. Яка незвичайна спонука привела її сюди? Щоб відповісти на це запитання, треба знати більше про цю війну, – її пізніше назвуть Великою Північною війною, – а також про чинники, які стояли за цим конфліктом, за цілим явищем шведської великодержавності.

На той час шведській великодержавності було вже півтори сотні років. Розбудова цієї дивовижної споруди почалася ще 1561 року. На ту пору розпалася держава Тевтонського ордену і в Прибалтиці утворився вакуум політичної сили. Цим відразу скористалися росіяни й почали наполегливо просуватися до Балтійського моря. Польща й Данія також пристали до гри. І до шведської корони посипалися прохання про допомогу (зокрема, такої допомоги благали міщани Ревеля 7 7 Давня назва Таллінна. , бачивши, як багаті прибутки пливуть повз них тому, що вигідна російська торгівля перенеслася до міста Нарви, яке захопили росіяни). Вирішено взяти участь у цьому розхапуванні ласих шматків. На початку літа 1561 року шведські війська вийшли на берег у Ревелі. Міщан разом із дворянами в трьох естонських провінціях змушено визнати шведську зверхність. Цим було зроблено стрибок через Балтійське море. Це стало початком довгої боротьби за панування у Північно-Східній Європі, що тривала півстоліття.

Потяглася довга низка воєн, в основному між Швецією, Данією, Польщею та Росією. Часом підписували мир, але він ніколи не був справді довготривалим. Саме на європейських театрах воєнних дій почав переважати зовсім новий тип війни. На зміну колишньому типові короткої локальної війни прийшли незвичні, проваджені на великих обширах збройні конфлікти: одна війна доточувалася до другої, попередня переважно викликала нову. У більшості тих збройних конфліктів на Півночі шведська корона мала успіх. Вона вривала собі один за одним клапті землі, і завжди коштом не таких щасливих сусідніх країн (передовсім трьох вище названих). Отже, Швеції довелося пережити нелегке століття, перебуваючи майже постійно в стані війни.

Протягом 1660 – 1661 років Швеція уклала три важливі мирні угоди – в Оліві з Польщею, в Копенгаґені з Данією і в Кардисі з Росією. З цими трьома мирними угодами закінчилася наступальна фаза шведської великодержавності, доба грандіозних завойовницьких заходів минула. Здобич, що її пощастило хапнути шведам за всі ті роки, була доволі показна, щоб не сказати більше. Польщі довелося віддати Ліфляндію 8 8 Ліфляндія (Лівонія) – частина Балтійського Поозер’я між Ризькою затокою та озером Пейпус, 1919 р. розділена між Естонією та Латвією. . З німецького фундаменту виламано провінцію Передня Померанія, частину Задньої Померанії, а також Вісмар, Бремен та Верден. Данія втратила Ємтланд, Гер’єдален, Галланд, острови Ґотланд і Езель 9 9 Езель – колишня назва острова Сааремаа, що тепер належить Естонії. , а також Сконе, Блекінґе і Богуслен. У росіян забрано округу Кексгольм 10 10 Кексгольм – місто біля гирла річки Ладоги, в давнину належало до Великого Новгорода, потім до Росії, 1617 – 1721 рр. – до Швеції, тоді знову до Росії, 1811 – 1944 рр. – до Фінляндії під назвою Кокісальмі, а від 1944 року – до СРСР під назвою Приозерськ. та Інґерманляндію 11 11 Інґерманляндія (давня назва – Іжорська земля) – місцевість на берегах Фінської затоки та річки Неви, у давнину належала до Великого Новгорода, потім до Росії, 1617 – 1702 рр. – до Швеції, а від 1702 року знову до Росії. і таким чином відгороджено їх від моря. Тепер настала фаза засвоєння, коли шведська держава, немов полоз, зручно вляглася, щоб у тиші й спокої перетравити здобич, яку вона проковтнула. Почалася пора укріплення й захисту здобутих земель, що протривала ціле сторіччя.