Петер Енґлунд: Полтава. Розповідь про загибель однієї армії

Натиск росіян збільшувався з кожною годиною. Люті напади на сторожову охорону не припинялися до самого полудня. На лісистій височині, що пролягала вздовж річки Ворскли, розташувалася далеко висунута вперед кінна сторожова охорона, поставлена там, щоб стримувати російських патрулів, які постійно вигулькували навколо. Ця охорона встряла в сутичку, і трьох кіннотників було вбито. Охорона негайно отримала підмогу: двадцять мушкетерів і ще шість кіннотників.

Було відомо, що швидкі контрзаходи – десь такі, до яких удавалися, між іншим, під час сутичок у суботу, – могли полегшити становище сторожових охорон. Охорона, що складалася з лейб-гвардійців під командою капітана фон Поля, стояла за невеличким пагорком, заховавшись у кущах. Її з великої відстані обстріляло кілька козаків, що воювали на боці росіян. Четверо кіннотників було вбито один за одним. Тоді до лейб-гвардійців під’їхав один із найвищих військових командирів, генерал Адам Людвіґ Левенгаупт. Вирішено було взяти двадцять мушкетерів під командою вісімнадцятирічного хорунжого Малколма Сінк-лера, щоб вони спробували заманити тих вправних стрільців у пастку. (Цей молодий хорунжий, на відміну від свого начальника фон Поля, залишився живий, і згодом, багато пізніше, його доля складеться вкрай химерно. З плином часу він здобуде непогане становище, стане членом таємного комітету риксдаґу, і 1738 року його пошлють до Туреччини. Там він мав домогтися султанової підтримки в новій війні з Росією, що мріла на обрії. У дорозі додому його вб’ють російські військовики, щоб здобути папери, які він віз. Цей злочин викличе досить великий відгомін у Швеції. Смерть Сінклера будуть ревно використовувати у своїй пропаганді «капелюхи» 5 5 «Капелюхи» («Партія капелюхів») – одна з політичних партій (друга – «Партія очіпків») антиросійського напрямку у риксдаґу ХVІІІ століття. , що хотітимуть реваншу, зокрема, їй буде присвячена славетна, на дев’яносто строф «Пісня про Сінклера» 6 6 Твір поета і прозаїка Андерса Уделя (1718 – 1773). . Його доля сприятиме новій війні з Росією, що почнеться 1741 року. Отже, він залишився живий в одній війні, щоб – який парадокс! – через багато років викликати ще одну.) Сінклерів загін принишк у засідці, ховаючись за кущами. Солдати отримали чіткий наказ не відкривати вогню, поки козаки не опиняться в межах досяжності куль шведських мушкетів. Після цього Левенгаупт узяв невеличкий загін драгунів і рушив проти козаків. Ті відразу відступили. (Потім генерал довідався, що ті козаки мали завдання відвертати увагу шведів, поки корпус високих російських офіцерів огляне місцевість.) Шведи спробували заманити козаків ближче до пастки, трохи відступивши й удаючи наляканих. Козаки, побачивши це, посміливішали, відразу загаласували й помчали вперед, аж курява знялася з-під копит їхніх коней. Тоді шведи знову зупинились і вишикувалися проти них у лаву. Козаки й собі стали і почали стріляти зі своїх ненависних гвинтівок із відстані понад двісті метрів. Вони переважно були добрими стрільцями й мали довгі гвинтові рушниці, що звалися «турками». З них вони могли влучно стріляти із значно більшої відстані, ніж шведи зі своїх незграбних мушкетів із гладенькими цівками. Їхній влучний вогонь косив і людей, і коней. Левенгаупт і драгуни ще трохи відступили, щоб звабити козаків до нового нападу. Ті відразу кинулися вперед і вже ладналися почати стрілянину, коли шведи знов зупинилися. Ця гра тривала, аж поки шведам нарешті вдалося заманити козаків у приготовану пастку і на потрібну відстань. Тієї миті сховані солдати піднялися. Гримнули постріли. Вочевидь нажахані, але, на диво, не зазнавши втрат, козаки втекли з поля бою. Того дня наскоків більше не було.

Проте під час цієї сутички генерал Левенгаупт помітив таке, що його неабияк налякало й засмутило: постріли мушкетерів не дали жодних наслідків. Він бачив, як кулі вганялися в землю, здіймаючи хмарки піску, десь за двадцять метрів від цівок мушкетів. Якщо й решта пороху була така безсила, то це не віщувало нічого доброго для боєздатності шведської армії. Це була вкрай тривожна ознака, і саме тепер, коли все свідчило про те, що має відбутися велика битва. В суботу Левенгаупт доповів про своє спостереження Карлові ХІІ, та король не повірив йому.

А тепер була неділя, і від полудня знову почалися наскоки росіян. Три ескадрони російської кавалерії виїхали на широке хвилясте поле неподалік від невеличкого села Рибці. Його садки були північною межею довгого шведського кавалерійського табору. Росіяни почали обстрілювати сторожову охорону. Кілька полків кавалерії отримали наказ сідати на коней.