Ярослав Сватко: Розвідник воюючої України

— Ви, друже, тепер на якийсь час лишитеся тут з нами.

Легенда був людиною небувалої па м'яти. Він мав у голові назви всіх районів Волині та Галичини, псевдоніми і правдиві прізвища, починаючи від повітових, закінчуючи обласними, і клички до них. Крім того, він особисто утримував зв'язки з поважними громадянами, які не були членами ОУН, у тому числі із священиками. Цілими ночами він був у дорозі, то в одній окрузі, то в другій. Дрогобицька область, Львівська область, Волинь — він зміняв місця свого постою з блискавичною швидкістю. В ОУН він був дійсною легендою. Він мав підібраних добрих членів ОУН. Вони були міцно загартовані і на його слово, не вагаючись, ішли на кожний ризик… Я часто бував близько Легенди, не раз перебував з ним поруч цілими днями й ночами.

Він не мав жодних лихих звичок, не вживав жодного алькоголю, не курив і ніколи не говорив про свої особисті пляни, бо просто — напросто їх не мав, а жив тільки для української визвольної справи. Завдяки його наполегливості, в кожній найменшій місцевості була створена станиця ОУН. Мережею ОУН було вкрито всю Волинь і Галичину.

На той час Легенда почав опрацьовувати плян подвійної сітки ОУН. На випадок провалу однієї, автоматично мала вступити в дію друга, і таким чином робота йшла б далі безперебійно. Він намагався все передбачити й запобігти кожному нежданому випадкові. В запасі в нього був завжди певний контингент людей, які могли б заступити на провідних постах тих, хто вибув з якихось причин. Розбудована Легендою сітка мала найдосконаліші форми. Тим то вона лишилася чинною рушійною силою й надалі, коли одного окупанта замінив другий, а тоді прийшов на зміну знову перший.

З Революційним Проводом і з провідником Степаном Бандерою Легенда перебував у найтіснішому контакті, й між ними існувало повне довір'я. Першим його псевдонімом (перед «Легенда») було — Гриць Мармаш. Це був псевдонім його брата, члена ОУН, який загинув у польській тюрмі. Іван Климів змінив цей псевдонім на «Легенда», коли він був розконспірований. Особливою пошаною користувався Легенда серед робітництва.

Большевики полювали за ним з великим завзяттям. Його рідне село було обставлене спеціяльними сексотами. Під ту пору терор НКВД взагалі набирав на силі. Дії ОУН непокоїли ворога, і в загальній тривожній передвоєнній атмосфері це була та сила, яка являла собою для окупанта головну небезпеку."

В іншому місці:

„Одна деталь до характеристики Леґенди. Він завжди мав при собі грубий нотатник у чорній обкладинці. Відповідним шифром нотував він у ньому різні справи. У кількох місцях мав пункти, в яких тримав архіви, а також інші важливі речі."

Опинившись в референтурі крайових зв'язків, Степан не міг байдикувати в підпіллі, коли пошта не була готова для перенесення через кордон. Знаючи, що він має невеликий досвід у встановленні контактів з червоноармійцями, йому доручають завдання, які за своїм змістом є близькими до завдань розвідки. Члени ОУН, які працювали легально, вивчали кандидатів для залучення до діяльності ОУН. Та для того, щоб не наражати на розконспірування підпільну сітку, вирішальні розмови про співпрацю з кандидатами провадили ті, хто перебував на нелегальному становищі. У спогаді „Під трьома окупантами" Степан Мудрик згадує про одного аеродромного техніка, з яким він провадив такі розмови, і якого пізніше зустрів у 1942 році на вишколі в Галичині вже як функціонер мережі ОУН на Східних Землях. Ще один спогад з того ж 1940 року стосується функцій не так агентурної, як прифронтової розвідки, але при цьому важливим елементом була робота з людиною, отримання від неї правдивої і якомога більш повної інформації. Мудрик зі своїм напарником „Забіякою", ідучи за місцевою підпільною поштою, затримали в лісі прикордонника з 24–ї дільниці. Затримання було повною імпровізацією, ніяк не планувалось ні Мудриком, ні його зверхниками, це була несподіванка і для самих підпільників, якої вони не могли уникнути. Інформація, яку отримали Мудрик і „Забіяка", про службові взаємини на дільниці, про укріплення на кордоні, характеристики керівника агентурної сітки капітана Абрагамова, свідчить що підпільники були готові до такого випадку, знали, про що запитувати і як, оскільки у своїх спогадах Степан Мудрик пише: „ми мали деякі інформації, й тому могли перевірити правдивість його зізнань".

В процесі виконання зв'язкових завдань довелось Мудрикові побувати на Волині. Там він ознайомився з системою криївок, у яких в Галичині того часу не було потреби. В одній з таких криївок місцеві підпільники переховували священиків УАПЦ, за якими полювало НКВД лише з причини їхньої належности до цієї небезпечної для Москви самостійницької Церкви. Там з цими священиками відбував наради й Іван Климів.