Ярослав Сватко: Розвідник воюючої України

Напередодні Другого Великого Збору ОУН курси закінчились. Іспити, крім викладачів, приймали Ярослав Стецько та Роман Шухевич. Після вишколу Мудрик ще пройшов шоферські курси і повинен був іти знову в Галичину. В Кракові Степан став свідком протистояння двох різних концепцій в ОУН. Хоча безпосередньої участі в подіях, які призвели до поділу ОУН на бандерівців і мельниківців Мудрик не брав, його спогад показує, чому абсолютна більшість кра- йовиків пішла за Бандерою:

„Наш поділ мав досить драстичний характер. Я один раз був свідком суперечки між представниками двох відламів. Головним аргументом мельниківців проти нас було те, що ми, мовляв, засилаючи людей через кордон, непотрібно ними жертвуємо. Вони обвинувачували Бандеру у тому, що він не підкорився Мельникові. Ми ж, зі свого боку, захищали нашу позицію тим, що німці не здобудуть нам України і не запросять нас туди, якщо переможуть большевиків. Нашим обов'язком було готуватися до того, щоб самим узяти в руки власну долю. Я не міг собі ніяк уявити, як то могла відбуватися в краю боротьба без участи еміграції, яка єдина могла в тих умовах постачати для підпілля кваліфіковані, добре вишколені кадри."

Наприкінці квітня курсанти почали готуватись до повернення в Україну. Деякі групи йшли через Карпати, а Мудрик з „Гефайстом" обрали знайомий їм відтинок кордону біля Кристинополя. Микола Лемик, в обов'язки якого входив краєвий зв'язок, намагався відговорити їх від обраного шляху, мотивуючи тим, що поблизу обраної ними ділянки кордону проходить два добре укріплених рокадних шосе та ще залізниця, яка є об'єктом підвищеної уваги прикордонників, але хлопці стояли на своєму, вважаючи, що знання терену є є для них більшою перевагою, яка допоможе у випадку чого і зманеврувати, і відірватись від погоні. Врешті, Лемик погодився з їхніми аргументами.

Того ж дня їх прийняв Степан Бандера. Перед тим Мудрикові довелося лише побіжно двічі зустрітись із Провідником (уже відбувся Збір, який обрав Голову Проводу ОУН — Степана Бандеру), а тут розмова з керівником Організації про те, які напрямки боротьби першорядні, які методи прийнятні…

„Тим разом я слухав кожне його слово. Кожне слово скріплювало в мені певність у слушності нашої справи, у слушності тих методів, якими її провадимо ми. Провідник ОУН побажав нам від усього серця успіхів у нашій боротьбі.

Мені не раз доводилося чути критику дій нашої організації і, зокрема, наказів Степана Бандери. Як я вже згадував, головним закидом було, мовляв, при такому веденні справи боротьби гине багато молоді. Але для нас самих це не було аргументом. Як сам такий, що віддав свої молоді літа справі боротьби і багаторазово наражав життя на небезпеку, я свідчу, що ми не служили нікому, а тільки справі визволення України. У той час, як большевики, розгромивши національно — визвольні сили на Великій Україні, взялися тепер до західних земель і розпочали там свою діяльність у напрямі денаціоналізації, ми не могли сидіти спокійно й чекати на війну. Ми повинні були діяти, щоб народ бачив, що його хтось обстоює, що молоде українське покоління ставить чоло всім большевицьким заходам, скерованим на те, щоб остаточно перетворити нашу Батьківщину на московську колонію. Народ мусів бачити й знати, що проти цих заходів ведеться безперервна боротьба і що в боротьбі виросте всенародня сила, яка стає на оборону Рідного Краю, на оборону його культурних надбань… "

Від'їзд Мудрика і „Гефайста" з Кракова відбувся дуже законспіровано. Вони навіть деякі речі залишили в помешканні, щоб скласти враження, що навіть якщо зараз їх немає в Кракові, то вони неподалік і виїхали всього на кілька днів. За словами Мудрика „ми мусіли дуже стерегтися гештапів- ських аґентів, серед яких не бракувало енкаведистів". Близько 10 травня хлопці прибули до Кристинополя. У ньому та прикордонних селах було багато німецьких військових частин, прикордонники несли свою службу і вдень і вночі. Райх готувався до чергової військової кампанії. Займатись розвідкою кордону, який необхідно було перейти зв'язковим, стало складно, німці були фактором, який заважав зробити це швидко.

Вивчення прикордонної смуги показало, що вона на деяких відтинках стала недоступною. Все ж, вибравши перспективнішу ділянку кордону підпільники почали готуватись до переходу: складати графік переходу нарядів, вивчати територію на другому березі Бугу з вежі костела. Через погані передчуття „Гефайста" вони відклали перехід на одну добу. Але навіть це не допомогло їм прорватись через прикордонну зону: наступної ночі, пройшовши 200 метрів вглиб радянської території, вимушені були вступити в бій з прикордонним нарядом і повернутись в Кристинопіль. Стрілянина, яка піднялась на радянському боці, привернула увагу німецьких прикордонників, так що довелось потайки добиратись до підпільної хати ще й по німецькому боці. Провід, дізнавшись про невдалу спробу переходу, наказав негайно прибути до Кракова.