Ярослав Сватко - Розвідник воюючої України

За місяць, в другій половині серпня 1940 року, повернувшись з Волині в Галичину, Мудрик отримав від „Леґенди" завдання йти з поштою в німецьку зону окупації. Крім, трьох конвертів, була усна інформація, а напарник у цьому завданні — „Забіяка", ніс пачку радянських газет та журналів. Для допомоги в прикордонній зоні до групи було приділено місцевих мешканців Івана та Пилипа, яким вдалося врятуватись від вивезення в Сибір разом із родинами. Переходили поблизу села Поздимир, вночі. Цього разу на кордоні вже було облаштована контрольно — слідова смуга, ходили наряди прикордонників з собаками. Все ж підпільникам вдалося непоміченими перечекати обходи дозорів, перейти неглибокий у цьому місці Буг та непоміченими німецькими прикордонниками добратись до зв'язкової хати. По обіді за Мудриком прийшов зв'язковий від „Гефайста", і знову він опинився у знайомому приміщенні „КПК".

Пройшов місяць перебування у Кристинополі, і знову — дорога на другий бік кордону. Цього разу напариком Мудрика був „Скала", мешканець околиць Кристинополя, старший від Степана на кілька років. Обоє вважалися ветеранами акцій переходу кордону, тож до них долучили двох волиняків — Богдана і Юрка. Цього разу група несла технічне спорядження — радіопередавачі, фотоапарати, фотоплівку. В ОУН були люди з фахом радиста — вишколи радистів проводились щонайменше від 1937 року.

Мудрик зі „Скалою" кілька днів ходили вздовж кордону і однозгідно вибрали маршрут, яким не ходила ще жодна група. „Гефайст" незважаючи на те, що визнав маршрут ризикованим, погодився з виконавцями — він цінував думку людей, які на власному досвіді знали, що таке перехід кордону. Поза тим, план мав і позитивні сторони — сумнівно, чи НКВД сподівалось, що хтось захоче йти складним маршрутом, коли є простіші… Цього разу в переході кордону групі надали допомогу — їхні наплечники перенесли через Буг члени ОУН, які зразу після того повернулись до „Гефайста". А група за ніч пройшла ЗО км і зупинилась у зв'язковій хаті в Рождалові. За два дні мережа ОУН привела до них „Ворона", який допоміг кожному з них продовжити дорогу вже за власним завданням: Богданові та Юркові на Волинь (радіопередавачі пішли теж на Волинь, але іншим маршрутом), „Скалі" — до „Забіяки", а Степан залишився сам із „Вороном". Зразу ж для нього знайшлось завдання: йти до Львова, нести пошту „Легенді".

Наступна зустріч Мудрика була багатою на враження і знайомства з визначними діячами ОУН. На Жовківщині він зустрічається з Тарасом Онишкевичем — „Галайдою", в околицях Бузька — з Кравчуком — „Степовим", знову на Жовківщині з Дмитром Маївським — Косарем.

Спілкуючись із „Легендою" Степан Мудрик поневолі дізнавався факти, які сьогодні є дуже цінними доповненнями до свідчень провідних членів ОУН про процеси, які відбувались в Організації. Мудрик згадує: „У Генеральному Губернаторстві підготовлявся конгрес. Леґенда сповістив мене, що з краю мають туди йти представники. Сам він мав лишитися в краю."

Це дуже цікаве свідчення про підготовку Другого Надзвичайного Збору ОУН, на якому Степана Бандеру було обрано Головою Проводу ОУН. Хоча сам Мудрик ніде про це не стверджує (мабуть, вважав цю інформацію самозрозумілою), але його спогад свідчить, що керівник підпілля в радянській частині України знав про підготовку Збору, знав, якими є погляди на майбутнє ОУН делегатів від Краю, і очевидно, що обрання Бандери Провідником не було для „Легенди" несподіванкою.

На Жовківщині шляхи Мудрика і Климіва розійшлися, куди далі пішов провідник, Степан не знав, а сам він повернувся до свого керівника на час перебування на радянській території — „Ворона". Останній призначив йому роботу в старого знайомого „Забіяки", у прикордонній зоні. Тут завдання Степана Мудрика дедалі більше нагадують розвідувальні або контррозвідувальні. Крім індивідуальних занять з членами ОУН з бойових вишколів, він отримує завдання докладно вивчити сітку сексотів, що працювали в погранчастинах НКВД, оперативних працівників, вивчення системи охорони кордону. Показовим щодо рівня роботи в галузі контррозвідки районної мережі ОУН є свідчення Степана Мудрика, що, знаючи про організатора сітки сексотів на своєму відтинку, — капітана Абрагамова, — вони планували його захоплення з метою отримання інформації про його мережу та подробиці плану виселення прикордонних сіл.

Кілька разів самому Мудрикові довелось переховуватись від облав НКВД — раз у сховку в стодолі, під снопами, іншим разом — в льоху під буряками. Одного разу початок облави застав Степана в одного полохливого господаря, який побоявся переховувати підпільника. Степан сховав пояс із пістолетами та гранатами під піджак і вийшов на город збирати сухе бадилля картоплі. „Трудящого" енкаведисти не зачепили, а в селі ніхто не зрадив. Та все ж була научка про правильний підбір кадрів та приготування сховків.