Віктор Рог - Життя для України (збірка)

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

Віднині і довіку слава тим,

Хто сам себе в двобою переміг.

І замість під периною лягти,

На полі бою за свободу ліг.

Зеновій Красівський

ВАГА ВЕЛИКОГО ЗАПОВІТУ

Народ має право жити, коли він має силу жити.

Микола Міхновський

Нащадок старого козацького роду Микола Міхновський народився 26 листопада 1873 року в селі Турівці Прилуцького повіту на Полтавщині (тепер Згурівський район Київської області). Батько Миколи — Іван, свято беріг національні традиції і, як парох цього села, сміливо правив богослужіння українською мовою.

Після закінчення Прилуцької гімназії Микола вступив на правничий факультет Київського університету імені Святого Володимира.

Влітку 1891 року на могилі Т.Шевченка в Каневі українські студенти Іван Липа, Микола Байздренко, Володимир Боровик та Михайло Базькевич створили підпільне «Братство Тарасівців». Його програма була складена в містечку Глинськ (тепер село в Роменському районі Сумської області). У Києві до них приєднався Микола Міхновський, який розробив основні засади Братства і організував найчисельнішу групу тарасівців. До Братства належали Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко, Микола Вороний, Володимир Самійленко та ряд інших визначних письменників та науковців. У 1893 році російській поліції вдалось розгромити організацію.

В січні 1898 року Міхновський переїздить до Харкова, де відкриває власну адвокатську канцелярію. Як талановитий адвокат Міхновський здобув неабияку популярність. У 1906 році на т.зв. «Лубенському процесі» двох українських діячів — братів Шеметів спочатку засудили до страти, але завдяки двомісячній адвокатській роботі М.Міхновського — звільнили.

Захоплений адвокатським успіхом Міхновського відомий на той час «російський» письменник Володимир Короленко підійшов привітати Міхновського, але той заклав руку за спину і відповів: «Я зрадникам свого народу руки не подаю». Цей вчинок красномовніше за будь які фрази говорить про принциповий і безкомпромісний характер Міхновського. Короленко пізніше згадував, що таке ставлення Міхновського змусило його задуматись і під іншим кутом подивитись на свою позицію і на поневолений стан України. Олена Теліга у своїй праці «Партачі життя» також наводить цей факт, як взірець цивільної відваги. Цікавий факт наводить історик Іван Головацький, — «При відкритті цього пам'ятника (І.Котляревському — В.Р.) в 1903 році на урочистому засіданні в Полтавському театрі галичани Романчук, Лопатинський та інші виступали українською мовою. Після них українською мовою виступив М.Міхновський, але голова міста Трегубов зажадав, щоб він говорив російською. На це автор «Самостійної України» відповів, що привітання написане українською, і він не має права читати його інакше.

На заяву голови, що він не допустить промови по-українськи, М.Міхновський гордо відповів: «Мені доручено передати Вам цей привіт, але коли ви не хочете слухати, то я не можу його вам передати». Згорнувши привітання, поклав його до кишені, а потім додав: «Я можу вам віддати лише палітурку, в якій був адрес» — й поклав на стіл порожню обгортку. Публіка зробила М.Міхновському гучну овацію. Слідом за ним виходили інші делегати, і, ховаючи привітання до кишень, клали на стіл порожні обгортки. Це відбувалося під безперервні оплески і окрики публіки: «Слава!»

Взимку 1900 року колишні тарасівці та їхні однодумці створили у Харкові Революційну Українську Партію (РУП). Програмою РУП став маніфест Міхновського «Самостійна Україна», виданий у Львові накладом 1000 примірників. Ця невеличка за обсягом, але багатюща за змістом брошурка, яка вийшла мізерним накладом здійснила радикальний переворот у думках і помислах цілого покоління.

У тому ж 1900р. Міхновським, Макаренком і братами Шеметами було засновано виразно націоналістичну Українську Народну Партію (УНП), котру слід вважати прямою спадкоємницею «Братства Тарасівців». В 1904 році при УНП було створено бойовий відділ «Оборона України» під керівництвом Віктора Чеховського.

Відомий М.Міхновський і як перший видавець української періодики. У 1905 році в Лубнах при сприянні Міхновського виходив селянський часопис «Хлібороб», але влада заборонила його. В 1906 році Міхновський у Харкові випускає газету «Слобожанщина», котра також невдовзі була заборонена. Та сама участь спіткала й газету «Запоріжжя», що видавалась ним у Катеринославі. У 1912 році в Харкові майже рік Міхновському вдається випускати часопис «Сніп». Ця сторінка багатогранної діяльності Міхновського дала неабиякий результат, варто наголосити хоча б те, що від Полтавщини внаслідок жвавої просвітницько-пропагандистської роботи тоді пройшли на виборах кандидати українського блоку.