Віктор Рог: Життя для України (збірка)

З початком першої світової війни офіцера запасу Міхновського було мобілізовано та призначено до військового суду. Знаючи, якого розмаху і впливу набрав Легіон Українських Січових Стрільців (УСС) по той бік фронту, Міхновський намагається ініціювати українські відділи в царській армії, яка практично наполовину складалась з українців та козаків, але на той час цей далекосяжний задум не знайшов належної підтримки.

Лютнева революція 1917 року застала поручника Миколу Міхновського у Києві, де він працював при Київському окружному військовому суді. Російська армія деморалізувалась і розпадалась на очах. В середовищі українських вояків Міхновський організовує ряд націоналістичних гуртків. Розуміючи, що «тільки меч, а не слова здобуде нації права» 15 березня 1917 року він підготував і провів перше українське військове «підготовче віче», на якому була проголошена ідея створення української армії. 23 березня з ініціативи Міхновського було скликано І Український військовий з'їзд за участі понад 1000 делегатів — солдатів і старшин. А вже 29 березня Міхновський засновує Український військовий клуб імені Гетьмана Полуботка і розпочинає організацію українського війська, долаючи опір соціалістів, зокрема В.Винниченка. Як згадує полковник Варфоломій Єфтимович, Міхновський твердив, що в політиці мають значення й дають добрі наслідки тільки доконані факти, підперті силою, що є їхньою підставою та передумовою. «Без сили немає права. Щоб мати право, треба мати силу».

В ніч з 18 на 19 липня полк ім.Полуботка роззброїв усі російські залоги в Києві і закликав Центральну Раду проголосити незалежність України. Але задурманені соціалістичною блекотою «українські демократи» роззброїли полуботківців і під вартою тих самих російських загонів, яким повернули зброю, відправили «бунтівників» у фронтову м'ясорубку, не забувши доповісти про свої «успіхи» Керенському...

«...успішний виступ українських самостійницьких сил проти московського наїзника в липні 1917 року закінчився несподівано — трагічною перемогою «дядьків отечества чужого», яка звела внівець весь революційний розмах пробудженої української національної стихії.» (Петро Мірчук «Трагічна перемога»).

Тільки пізньої осені М.Міхновський зміг повернутись до Києва з далекого румунського фронту. Та шанс було втрачено. 22 січня 1918 року Центральна Рада під тиском обставин на вимогу самостійників, котрі блокували приміщення, все ж проголосила незалежність України, але боронити її було нікому...

У 1919-23 роках Міхновський працює викладачем в Педагогічному інституті на Кубані, веде там дослідницьку та просвітницьку діяльність. Після повернення в 1923 році до захопленого більшовиками Києва налагоджує стосунки з підпільними українськими організаціями. На той час за ним вже постійно стежило ЧК...

3 травня 1924 року рука большевицького зайди дістала того, з чиїм іменем пов'язуємо початок національного відродження в цьому сторіччі, кого вважаємо батьком організованого націоналістичного руху. «Це було велике серце. В ньому палав такий вогонь любові до України, що в другій країні він запалив би міліони сердець бажанням патріотичного подвигу, а в безкислородній атмосфері нашої інтелігенції запалилися цим вогнем тільки одиниці... О, як мусило заболіти серце тих Українців, які святий вогонь любові до своєї Батьківщини в собі мають, після звістки, що життя його згасло...», — згадував Сергій Шемет.

Один із засновників Братства Тарасівців, Української Народної Партії (УНП), автор знакової праці «Самостійна Україна» (а відтак засадничих гасел українського революційного націоналізму «Україна для українців!» та «Одна, єдина, неподільна від Карпат аж по Кавказ самостійна Україна!»), автор проекту Конституції України, творець українського війська — Микола Міхновський усе своє коротке, але велике життя віддав повністю, без останку, служінню українському народу, служінню Національній Ідеї. Кожним своїм полум'яним словом, кожним своїм вчинком він наближав час постання Великої Держави, Української України.

Скупі біографічні дані лише в загальних рисах окреслюють образ того, хто своїм могутнім словом викликав із, здавалось назавжди забутих дідівських могил і курганів, козацький непокірний дух і козацьку бойову звитягу.

На творах і чинах адвоката Миколи Міхновського виховувались і виховуються нові покоління борців-націоналістів, адвокатів нації.

Сьогодні в Україні офіційно не влаштовують академій на честь Міхновського, немає жодного пам'ятника тому, хто все своє життя поклав на олтар її незалежності, ні в Києві, ні в Харкові, ні в Полтаві немає вулиці, яка б носила ім'я Великого Українця. Невідоме навіть точне місце його поховання... Нікуди принести і покласти квіти...