Василий Бережной: Естафета Життя (на украинском языке)

Василь Бережний

Естафета Життя

I.

У присмерку великої зали овальний екран прогностичної машини здавався iлюмiнатором, крiзь який цi двоє спостерiгали зоряний свiт. Вони сидiли у зручних крiслах, нiби в космiчному кораблi, неквапливо розмовляючи, як воно годиться батьковi з дочкою.

- Я вже тобi розповiдав, а зараз ти сама все бачиш. - Сивоусий батько кивнув у бiк овалу, повного зiрок.

- Те кулясте скупчення, тату, в мене в головi чи не з дня мого народження. Насувається i насувається... Всi вже давно до цього звикли.

- Ситуацiя змiнилась, люба Соул. Скупчення, може б, i пройшло крiзь нашу Зоряну систему, не порушивши її динамiчної рiвноваги, але... з'явився новий грiзний фактор. Зверни увагу на отой блiдий туманець з лiвого боку.

- Так, бачу.

- Зараз машина покаже, що буде через столiття.

У батьковому голосi почулися сумовитi нотки. Соул пильнiше глянула на його стомлене обличчя. Враз щемливе вiдчуття ворухнулось у серцi: старiсть, пiдступає старiсть... Може, тому вiн i проймається смутком?

- Астрономiя вас, мiкробiологiв, не цiкавить, - продовжував батько, отож дещо поясню. Тут задача трьох тiл. їхня конфiгурацiя змiнюється пiд впливом гравiтацiї. Ота воднева хмара неухильно рухається в напрямку до нашої Зоряної системи. Кулясте скупчення вiдiграє роль прискорювача. Ймовiрнiсть виживання нашої планети в цих умовах дорiвнює нулю.

"Ось що його пригнiчує, - подумала Соул. - Але ж ми й так приреченi на смерть самим життям..."

- А може, все-таки... є шанс?

- Поглянь, як та хмара поглинає зiрки i планети... Це хижий левiафан, який не знає жалю. А якщо висловлюватися науково, то це трете тiло захоплене двома iншими, якi зближуються. Дiя закону всесвiтнього оновлення.

- Що ж, виходить, секта Чорної Троянди має рацiю? Наближається кiнець свiту?

Батько тяжко зiтхнув i деякий час мовчав, не вiдриваючи погляду вiд освiтленого овалу. Внизу на екранi миготiли цифри - десятилiття близького майбутнього. Воднева хмара мчить iз субсвiтловою швидкiстю. Ось через дев'яносто рокiв крилом черкає їхню галактику... Сто сiмдесят один рiк - i рiдна планета тоне в бiлому туманi... Температура катастрофiчно падає, атмосфера зникає, замiсть неї водень, водень...

Нарештi обiзвався:

- Сама ж бачиш - катастрофа невiдворотна, i станеться вона через сто сiмдесят один рiк - прогноз точний, я вже перевiряв.

Голос його звучав рiвно, монотонно, навiть байдуже. Соул аж здригнулася. Що це з ним сталося? Чи пiддався апатiї?

- А переселення... Невже немає нiяких проектiв?

- Бачиш, дiвчинко, хоч ми й вийшли в космос, але...- Вiн знову зiтхнув.- До найближчого зоряного острова щонайменше сто свiтлових рокiв. Свiтлових, розумiєш? Якби кораблi помчали iз швидкiстю свiтла, тодi частина мислячих, можливо, врятувалася б. Та це нездiйсненне.

- Отже, Чорна Троянда...

- I не думай, доню, про тих... панiкерiв, страхополохiв. "Кiнець свiту! Розтринькуй життя! Хай панує смерть!" Гидке блюзнiрство...

Батько вимкнув екран, у залi спалахнуло свiтло. I тепер Соул побачила: на обличчi в нього - нiякiсiнької апатiї, очi зблискують енергiєю, аж сяють.

- Це серйозне випробування для нас. Мусимо знайти вихiд iз безвиходi. Треба врятувати Життя! Зрозумiй: це - наш обов'язок, наша мiсiя...

Пружно пiдвiвся з крiсла, заходив по голубому килиму.

- Але ж ви кажете - альтернативи нема, то як же...

- Нi, я такого не казав, - махнув рукою батько. - Хоча ми, ну, твоє поколiння, - останнi на цiй планетi, проте надiя на збереження Життя є. Воно мусить вiдродитися в iншому мiсцi, хоча й через мiльйони рокiв...

- Останнi... - повторила Соул, аж тепер усвiдомлюючи увесь трагiзм становища. Провела рукою по чолу, нiби знiмаючи павутину.- Не вiриться. Невже так i буде? А я ж мрiяла про сiм'ю...

- Наш електронний мозок ще не пiдводив. Прогноз безпомильний... Хоч для нас i жахливий. Тут нiчого не вдiєш, це треба сприймати як належне i... братись за роботу.

- За яку роботу?! - скинулися в неї брови, а подиву в очах було стiльки, що батько посмiхнувся.

- Завдання... ну, як тобi сказати... - Вiн знову сiв у крiсло, повернувся до неї лицем. - За шкалою Часу виходить, що життя у пiй Галактицi найперше з'явилось саме на нашiй планетi. Тут найранiше створилось те сприятливе середовище, в якому спонтанно виникли живi клiтини. Нiякої однiєї праклiтини не було, в бурхливому процесi Життя вони конденсувались мiльярдами i - одночасно... Втiм, цю теорiю ти знаєш. Я хочу звернути твою увагу ще на один аспект.. Рiзноманiття живих форм.