Василий Бережной - Синьосвiтна богиня (на украинском языке)

БЕРЕЖНОЙ ВАСИЛЬ ПАВЛОВИЧ

Синьосвiтна богиня

Високий, трохи вузький у плечах Си поглядав на Ма, стримуючи легке роздратування. Яке їй дiло, де вiн буває у вiльний час? Та хоча б i розповiв - хiба зрозумiє? Тiльки й знає твердити: поверхня Землi - не наша сфера, туди не варто потикатися, навiть зазирнути заборонено. А чому? Хто заборонив? Давнi звичаї? I що їй сказати, як пояснити, що й вона, i все її поколiння безнадiйно вiдстали, що слова про традицiю - це ширма, якою вони хочуть вiдгородитися вiд невiдомого, незрозумiлого, якого вони смертельно бояться. Страх - ось їхнiй психологiчний комплекс! А мати дивилася на нього люблячими очима i думала: молоде, вважає, що йому все дозволено... I в кого вiн такий удався? Вищий за своїх однолiткiв на цiлу голову, мрiйник, запальний, мабуть, такий, як i отi, що живуть на поверхнi...

- Так де ж ти все-таки був? - Обличчя матерi набирає суворого виразу, але це зовсiм не впливає на юнака. Вiн знизує плечима.

- Хiба не однаково?

- Авжеж, нi. Ти ще не закрiпив трудових навичок, замiсть вiдпочити перед заняттями гасаєш невiдомо де.

- Гасаєш... - повторив Си. - А от i не гасаю!

- А що ж ти робиш?

- Я вивчаю свiт!

Це спантеличило Ма. Вона похитала головою:

- Це дуже небезпечно...

Вiн так i знав: страх! А що, коли б розповiв, як саме вивчає свiт, i не цей, а той, заборонений, неприступний, повний сонячного сяйва вдень i мерехтiння зiрок уночi? Вона, мабуть, затремтiла б з переляку!

- Отже, домовились: зараз ти нiкуди не пiдеш. Спожиєш необхiднi калорiї, а завтра - на практичнi заняття.

- У нас завжди тiльки практичнi заняття, - з досадою мовив. Си роздирало подвiйне почуття: вiн мав слухатися матiр, але зараз не мiг не пiти.- Заспокойся, Ма,-обома руками легенько стиснув їй плечi. - Я швидко повернуся.

- Будь обачний.

"I чого боятися? - думав, ступнувши на рухому стрiчку хiдника. - Невже Ма здогадується? То мусила б радiти - адже менi так гарно..."

Си довго кружляв тунелями, аж поки не дiстався до свого потаємного спостережного пункту. Це був його, тiльки його куточок у цьому безконечному плетивi пiдземних магiстралей.

Якось пiсля занять у цеху вiн попросився допомогти майстровi Слю лагодити вентилятора. Роботи там було небагато - замiнити гiдравлiчний пiдшипник, - i, звичайно, Слю зi своїм помiчником упоралися б самi, але майстровi сподобалася стараннiсть хлопця, i вiн узяв його з собою.

Вентиляторна установка, точнiше - повiтряна турбiна дiаметром бiля п'яти метрiв, працювала в одному з численних колодязiв-люкiв, що виходили на поверхню Землi. Система таких турбiн - це легенi пiдземного свiту. Вони цiлодобово постачають свiже повiтря у майстернi, фабрики, заводи та житла їхнього мiста. Си назавжди запам'ятав тi хвилини, коли вони мiняли пiдшипника. На той час Слю вимкнув турбiну, i юнак, просунувшись помiж лопатями, зазирнув туди, де ще нiколи не бував, - на поверхню Землi. Хлопець одразу ж ввiбрав у себе широкi простори, замкнутi рожевим вечiрнiм небом, дерева, зелену траву, щебет птаха i голос... дiвчини! Вона пройшла неподалiк од люка, порослого травою, i, певне, не помiтила його. Обiзвалась до когось там, а Си аж рота роззявив iз подиву. "Мабуть, вона десь тут мешкає, подумав. - От вилiзу колись..."

Кiлька разiв потiм пробирався до вентиляцiйного колодязя, зупиняв турбiну i виглядав назовнi. Бачив сонячний день, мiсячну нiч, якось спостерiгав дощ, а дiвчина не з'являлась. Повертався до житла розчарований, але намiру свого не облишив - чогось йому дуже кортiло порозмовляти з тiєю дiвчиною. Нарештi пощастило: одного разу тiльки-но виткнувся з колодязя, як побачив її! Брела по травi, хвиськаючи лозинкою, а коли їхнi погляди зустрiлися, стала як укопана.

- О, а ти де тут узявся? Як тебе звати?

- Си. Я звiдти, - вказав на округлий борт люка.

- Ти з пiдземелля? Ой, як цiкаво! Мама каже: там виробниче вiддiлення планети. Але я ще не бачила. Ти менi покажеш?

- Хоч зараз.

- Зараз менi пора додому.

- Приходь завтра, тiльки ранiше. Згода?

- Прийду.

Дiвчина сяйнула до нього усмiшкою i помахала бiлою рукою.

- До побачення!

- Ти ж тiльки нiкому...

- Нi-нi, це наша таємниця! - I побiгла, толочачи траву. А вiн пильно дивився услiд, аж поки її грацiозна постать не зникла за деревами.

Як вiн ждав цього побачення! Дiставшись до вентиляцiйного колодязя, став у повiтряному потоцi, притулившись до стiни спиною, i жадiбно ковтав свiже, прохолодне повiтря. Си вже знав, як потамувати шал вiтру, - пiдвiв руку до заглибини в бетонi i торкнувся вимикача. Повiтряний потiк одразу почав слабнути, стихати, крильчатка ще трохи покрутилася за iнерцiєю i зупинилась. Тепер можна вилазити. А що, як хтось увiмкне?.. Цiла ж служба стежить за роботою турбiн. Вiн вилiзе, а тим часом черговий увiмкне. Як же тодi назад? Звичайно, десь є транспортнi тунелi, якi виходять на поверхню Землi, але де вони? Перебравши всi можливi й неможливi способи забезпечити собi шлях додому, Си вирiшив: будь що буде i подрався нагору.