Василий Бережной: В космiчнiй безвiстi (на украинском языке)

Василь Бережний

В космiчнiй безвiстi

I

Це було так несподiвано, що Софi здригнулась: за прозорою стiною Операторської рухались страхiтливi потвори. Вiдсахнулась, притуливши руки до грудей, але одразу ж полегшено зiтхнула: стiни ж iз наймiцнiшого стелiту! Потвори йшли тлумом, хилитаючи чудернацькими головами, тягнучи зубчастi хвости; деякi безхвостi, а iншi, здається, безголовi, хоча, як може функцiонувати органiзм без голови? Коли страховиддя зникли з очей, тiльки тодi Софi подумала: а де вони взялися тут, на космiчному кораблi? Не синтезувалися ж iз вакууму? I вона, Старша операторка Допомiжного екiпажу, нiчого про це не знає, анiчогiсiнько!

Пiдiйшла до панелi зв'язку, натиснула одну з численних кнопок. "Уїлфул, певне, знає, - подумала. - По його ж борту... Але чому вiн сам не iнформує? Дивно..."

На молочному тлi екрана з'явилась гола, як бубон, голова Уїлфула.

- Що сталось? - запитала Софi.- Чому не iнформуєш про свiй бортовий пост?

- Нiчого не сталося.

- А потвори?

- Потвори? - перепитав юнак. - Пройшли на Озерну палубу. I я зараз до них приєднаюся.

- Ти... до них... - здивувалась Софi. - Що вiдбувається?

- Приїжджай на Озерну - дiзнаєшся. Я буду там!

Екран посiрiв, потьмянiв i згас - наче на Софi дивилося велике слiпе око. Вимкнувся! Безпрецедентний випадок...

Софi трохи постояла, розмiрковуючи, потiм окинула оком осцилографи й вийшла з операторської.

"Що це з ним сталося? - думала, зiйшовши на зовнiшнiй ескалатор, який рухався з найбiльшою швидкiстю. - Дивно... Був такий пунктуальний, старанний, а це кидає пост!"

Крiзь прозорий купол, який звiдси, знизу, здається лише рискою, тонкою лiнiєю, що вiддiляє чорноту космосу вiд оцiєї теплої, пройнятої свiтлом атмосфери, видно розсипища далеких сонць, волокна туманностей. Якщо дивитися на них, то нiякого руху не помiтиш. Софi на мить здалося, що й ескалатор стоїть i їхнiй гiгантський корабель непорушно завис у просторi. Але ноги вiдчували вiбрацiю, а вiдiрвавши погляд вiд зiрок, вона побачила, як мимо пропливають надпалубнi будови - прозорi призми оранжерей, круглi бункери, куби майстерень, складiв, естакади, переплетiння ажурних форм. I враз її охопило вiдчуття руху - прекрасне вiдчуття, що єднає тебе з Всесвiтом.

II

Березовий гай бiля озера повнився гамором. Звучала вересклива музика, яку часом заглушували ще верескливiшi голоси юнацького збiговиська. Хлопцi купчилися невеликими гуртами, про щось енергiйно сперечались; деякi бавилися в водi, а iншi лежали на пiску пiд кварцовим сяйвом. Тут i там валялися потворнi голови й хвости. "Муляжi... - подумала Софi. - Он воно що... Та тут, мабуть, увесь Допомiжний екiпаж... Вони все покидали й розважаються! Що за поведiнка?"

Уїлфул одразу помiтив її й рушив навстрiч, легко ступаючи по жовтому пiску. Був роздягнений, як i всi, розмахував руками i гукав ще здаля:

- Iди, iди! Приєднуйся до нас!

Софi зупинилася там, де густа, як щiтка, зелена трава перепинила шлях пiску.

- Ну, чого ти? - вигукнув Уїлфул. - Вiдкинь усякi вагання й радiй разом з нами!

- А з якого це приводу ви так радiєте?

- Ось дiзнаєшся, то теж пристанеш до нас. Ходiмо, я поiнформую тебе.

- Кажи, - холодно промовила Софi, не рушаючи з мiсця.

- Ти знаєш, що таке карнавал? - запитав Уїлфул, все ще не облишаючи грайливого тону. - Чула такий термiн?

Софi мовчала - напружувала пам'ять i нiяк не могла пригадати.

- Ну от, - сказав юнак, - слабо вивчала iсторiю Землi чи, може, блоки пам'ятi пiдводять. А ми оце натрапили на таке явище, переглядаючи стародавню кiнохронiку. Це дуже оригiнально - карнавал! Певного дня люди надягали на себе маски, кумеднi костюми й з пiснями, танцями ходили по вулицях. Весело! Гарно!

Здивування не зникло з очей Софi.

- Мало чого не було в нетрях земних столiть, - обiзвалася лагiдно. - А який стосунок це має до нас... до нашого "Кентавра"?

- Безпосереднiй. Ми створюємо Товариство друзiв карнавалу - ДеКа. Обов'язки нам набридли остаточно. Роки, десятилiття, столiття - одне й те ж, одне й те ж. Та ти й по собi знаєш, невтомна Операторко! Ну от протягом якого часу ти виконуєш цi свої обов'язки?

- Понад п'ятсот земних рокiв.

- Епоха! Вiчнiсть! - вигукнув юнак. - Пора кидати.

- Як ти можеш так мислити? - скинула на нього поглядом Софi. - Саме тому й не можна покинути.

- Може, я не точно сформулював свою думку... Я хотiв сказати, що свої завдання ми вже давно виконали i тепер маємо всi пiдстави...

- Нiяких пiдстав! - перебила Софi. - Наше завдання - увесь час забезпечувати рух "Кентавра".