Диана Ляшук - Збірка третя «Дороги життя»

© Диана Ляшук, 2022

ISBN 978-5-0056-3488-7

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Тут криється таємниця

Її оглядає пильно моя зіниця,

Думки течуть понад горами,

Танцюю і веселюся я цими днями.

Вогонь палає і душа горить,

Кіт територію свою бдить,

Іронія долі полягає в тому,

Щоб не зректися в дні печалі свого дому.

Ігрива посмішка і нірвана слідує за нею,

Час іде а я слухаю тишину і кайфую,

Перемоги нові і стратегії будую,

Прорив і ендорфін відривають від землі-літаю!

Ти думаєш що знаєш мене,

Але я знов ускользаю,

Я на вітру в жару таю,

Пісня скінчилася-я умовкаю

Долю твердо протаранив,

Смерть перемігши знову,

Ти зло на всіх усюдах забанив,

Вчинив мене ти нову!

Де земля розверзлася в пітьмі,

Руки бережно обіймали твої,

Цілунком світи нові відкрив,

Запанував у серці любов’ю до памороку довів.

Закат

Стынет мой враг,

Я раскалю его до предела

И буду петь марш смело.

Люблю свою країну Францію

І віру чисту щиру Христову,

Серце стучить гулко знову

Й фрази ллються віддаючи хвалу!

Цвіте сакура- весна душу наповня,

Прийшла прекрасна пора ця,

Яка все вирішує і змінює,

Як два плюс два- чотири дорівнює.

Я скиталець звідусіль гнаний,

Але перст мені даний,

Як захист веде по життю,

Я бачу посмішку Твою.

Ідеал не спить він вершить,

Твердий як граніт,

Він тут і там крізь мить,

У ніжності себе не мнить.

Всі знають хто такий ідеал,

Він чистий як кристал,

Усім завжди подобається

І на вітру не лопається.

Війна і мир де грань між ними,

Усі озабочені фактами тими,

Що цінності насправді не мають,

Вони про совість свою забувають.

А я виходжу зі сцени,

Порвала всі антени,

Весь світ перестав існувати,

Я буду до кінця грати,

За правду добру волю

І показати кулак горю,

Йти гордо вперед крізь тумани,

Вже зажили старі мої рани!

Мене ніщо не тримає-я вільна,

Вишибаю двері ногою сміюся досхочу,

Ні я швидка не повільна,

Я легко беру те що хочу.

Після бою не гріх за перемогу випити скотчу,

Ціною великою заплативши захищаючи батьківщину зотчу,

Я воїн втративший невинність,

Життя моє тепер ввійшло в помірність,

Все знайоме все однакове і страсті затихають,

Усі страхи перед неминучим зникають

І біль істини робить мене сильнішою,

Тепер же я буду, многих глупців, розумнішою!

Я Ангел сошедший с небес,

На помощь прислана Богом сдесь,

Сияние прошлой жизни нас свело,

Не страшно теперь ничего когда рассвело.

И я та же что всегда: лишь для тебя живу,

Сохраняя пил воспоминаний дорогих,

Собрала волю и силу в точку одну,

Чтоб дела любви вершить на века,

Эта благодать на меня снизошла!

Ты знаешь что я пишу о тебе радость,

Ведь думы все тобою наполнены всегда,

Любовь непостижима меня к тебе привела.

Ты солнцем путь мой осветил,

Мой ум духом своим просветил

И жизнь наполнил смыслом,

Черпала я ласку твою коромыслом.

Эта судьбоносная встреча навсегда,

Меня от теплоты твоего взгляда дрож пройняла

И я уснула около тебя доверчиво обняв,

Счастье и покой на вкус узнав.

Воительница идет по капле дождя,

перед ней раступются моря

и солнце ярко светит,

о ней мужчина где-то бредит.

Прежде Крещения чада гнева Божья были мы,

– но Крещением сосудами Божьими стали.

Прежде Крещения чадами тьмы и чадами дьявола были мы,

но Крещением чадами света и чадами Божьими стали.