James Fenimore Cooper - Зверобій

Тепер лишалося зв’язати докупи обидві Гаттерові піроги й одігнати їх до Замка. Узявши на буксир одну, Звіробій спробував нагнати іншу – ту, яку лишив дрейфувати на озері. Але дивина: замість того, щоб повільно плисти за вітром, легке суденце досить швидко просувалось у зворотному напрямку, тобто до берега. Спершу мисливець вирішив, що пірогу підхопила випадкова підводна течія. Та коли наблизився, збагнув, у чому річ: на дні піроги лежав молодий неозброєний ірокез і скеровував човен до мису, загрібаючи долонями, наче веслами.

– Гей, мінгу! – вигукнув Звіробій. – Коли ти вже вдосталь награвся, то з твого боку найрозсудливіше стрибнути в озеро. Я людина миролюбна, з мене вже досить пролитої сьогодні крові…

Від несподіванки індіанець схопився на ноги і, зиркнувши на карабін у руках мисливця, шубовснув у воду. За хвилину він одплив від човна, а коли вийшов на берег, караван із трьох пірог був уже поза межами досяжності рушничного пострілу і рухався до Гаттерового будинку.

Мисливець зосередився на веслуванні й поплив настільки швидко, наскільки дозволяли два човни, які він тягнув на буксирі. На сході сонце підбилося високо над горами, і береги заграли всіма барвами смарагду. Стояла така глибока і мирна тиша, що неможливо було повірити в реальність жорстоких і кривавих подій, які щойно відбувалися тут.

Коли Звіробій причалював до житла старого моряка, Джудіт і Гетті вже стояли на помості. Старша сестра, відклавши зорову трубу, з тривогою окинула поглядом порожні піроги, прив’язані до човна мисливця. Рум’янець палав на її щоках. Обидві дівчини з неприхованим хвилюванням чекали на Звіробоя.

І щойно він зійшов на поміст, який правив за причал, сестри завмерли – все, що сталося цієї ночі, було написано на його втомленому і засмученому обличчі.

– Батько?! – з відчаєм вигукнула Джудіт.

– Марно приховувати, що з ним сталося лихо, – промовив Звіробій. – Містер Гаттер і Непосида потрапили до лап мінгів, і тільки небо знає, чим це скінчиться. Я зібрав усі піроги, на озері не лишилося жодної, проте небезпека нападу дикунів, як і раніше, велика. Мусимо протриматися до прибуття підкріплення з гарнізону. Офіцери…

– Офіцери! – зневажливо перервала Джудіт, зашарівшись по самі вуха. – Хто зараз може на них покластися? Ми самі повинні захистити Замок! Кажіть мерщій, Звіробою, що сталося з нашим бідолашним батьком і Непосидою?

Мисливець докладно розповів про все, що сталося вночі, не приховуючи ні засудження, ні тривоги з приводу сумної долі полонених. Сестри мужньо вислухали звістку про нещастя, як і личить жінкам, що звикли до негараздів прикордонного життя. Перекинувшись із мисливцем усього кількома словами, вони запросили його до їдальні – там уже чекав простий, проте ситний сніданок, якого стало би на всіх трьох чоловіків.

– Батько похвалив би рибу! – сумно зауважила Джудіт. – Беріть іще, Звіробою… Він уважає, що в нашому озері лососі анітрохи не гірші, ніж на океанському узбережжі…

– Непосида якось згадав, що ваш батько замолоду був моряком…

Несподівано Джудіт ніби збентежилася.

– Часом мені самій здається, що це так, – відверто зізналася вона, – та іноді я думаю, що це неправда. Усі свої таємниці він зберігає он у тій скрині.

Джудіт кивнула на масивну скриню з дорогого, потемнілого від часу, але колись тонко відполірованого дерева. Кути скрині було міцно окуто сталевими смугами з вигадливим карбуванням. Ущент напхана всякою всячиною, вся в подряпинах і тріщинах, вона вважалася чимось на кшталт родинної реліквії.

Звіробій, покосившись на скриню, мовив:

– Здійняти таке віко нелегко. Ваш батько відчиняв скриню коли-небудь?

– Я ніколи не бачила, – неохоче відповіла Джудіт.

– А при мені тато багато разів здіймав віко, – озвалася Гетті. – Коли тебе не було поруч, сестро. Але що в ній, я вам не скажу. Це таємниця містера Гаттера…

Джудіт і мисливець здивовано перезирнулися, та зразу й забули про скриню, бо Звіробій перейшов до важливішого питання.

– Сьогодні ввечері, – мовив він, – у призначеному місці я повинен зустрітися з моїм другом Чингачгуком. Ірокези – люті й небезпечні вороги, від них можна очікувати чого завгодно, і воєнні навички, хитрість та спритність молодого індіанського вождя нам стануть у пригоді. Мінги в жодному разі не повинні прорватися в Замок, а ми з Чингачгуком знайдемо спосіб звільнити вашого батька і Гаррі.

Джудіт поглянула на мисливця з сумнівом, проте запитала: