James Fenimore Cooper - Зверобій

– Часто кажуть, ніби раптова дружба закінчується довгою ворожнечею, але я вірю, Звіробою, – подібне нас із вами не стосується. Ви перший чоловік в моєму житті, який не лестить мені. Гадаю, ви ніколи не заподієте мені зла… Прошу вас, нехай Непосида ніколи не дізнається про нашу розмову!

З цими словами дівчина розтиснула пальці й поквапилася до каюти, лишивши спантеличеного юнака на самоті. Звіробій отямився лише тоді, коли Том Гаттер про щось його спитав.

За дві години перед баржею нерухомим силуетом виріс Замок Водяного Щура. Відтоді як Гаррі Непосида з мисливцем полишили його, нікого там, вочевидь, не було – навкруги панувала глибока тиша.

Видершись на платформу, старий звелів донькам не світити свічок, а піти до вогнища і нашвидкуруч приготувати вечерю. Він не знав, як довго планують пробути в Замку Звіробій і Непосида, тому вирішив відверто поговорити зі своїми гостями. Крім того, у ковчегу йому на думку спала одна спокуслива ідея, і старому піратові дуже кортіло нею поділитися. Перш ніж чоловіки увійшли в дім, Гаттер із полегшенням з’ясував, що обидва залишаться тут, а тоді почав іздаля:

– Усього на озері п’ять пірог. Дві з них, припнуті до баржі, – велика й нова – власність Гаррі. Третя стоїть у доку під будинком. На березі є ще два мої човни, обидва надійно сховані. Навряд чи дикунам пощастить їх відшукати…

– Помиляєтеся, – похмуро мовив Звіробій. – Коли мінги щось замислять, нюх у них загострюється, мов у безхатніх псів.

– Він має рацію, Томе, – погодився Непосида. – Якщо тубільці вирішили пограбувати тебе або ще гірше – вполювати наші скальпи, то вже завтра до полудня вони знайдуть спосіб дістатися сюди… Я радий, що моя пірога в нас напохваті.

Почувши слово «скальпи», Гаттер похмуро посміхнувся. Відчувши, що перебуває під захистом гостей, він дозволив своїй жадібності взяти гору над розсудливістю.

– Дикунів треба випередити! – ховаючи блиск маленьких припухлих очей, збуджено вигукнув він. – За скальпи червоношкірих у Колонії дають великі гроші. Як тобі ця ідея, Гаррі, га?

– Чудово! – з готовністю кивнув Непосида. – Це як відтяти пару вовчих вух. Адже вони нам вороги…

– Цей напад може закінчитися для них так, як їм і не снилося! – Гаттер уже не приховував нетерплячки. – А ви, Звіробою, з нами? Гроші можна добувати не лише полюванням.

– Я іншої думки і не приховую цього. – Звіробоєві геть не сподобався намір Плавучого Тома. – Ні! Це був розвідувальний загін. Цілком можливо, що ірокези випадково на нас натрапили. На березі – якщо вони розбили там табір – можуть бути жінки й діти. Зазвичай ірокези знімаються з місця всім племенем…

– Тим краще! – холодно мовив Гаттер. – Колонія платить однаково за будь-який скальп.

– Іще раз ні! Я не поділяю вашого прагнення, містере Гаттер, заробити гроші вбивством. Рушайте самі, якщо вже вирішили, а своїх дочок залиште під мій захист. Скажу прямо, ваш намір ганебний і вкрай небезпечний! – Мисливець спробував піти, проте Непосида міцно схопив його за плече.

– Гей, не гарячкуй, хлопче, і не вдавай із себе янгола. Війна все списує… Дай відповідь, коли ти такий мораліст, чому ти не вважаєш ганьбою те, що твої делавари нападають на табір супротивника? Мінги хотіли пролити нашу кров – про це ти думав? А ми ж їх і пальцем не торкнули!

– Це інше. – Звіробій спохмурнів і спокійно продовжив: – Прибери руку, Гаррі. Я попливу з вами, бо певен – не все так просто там, на березі, і без мене ви вскочите в халепу. Але передусім – і це головне – необхідно якнайшвидше перегнати до Замка Томові човни, доки їх не знайшли ірокези…

Після короткого обговорення деталей експедиції Непосида відвів мисливця попоїсти, а старий затримався на платформі. На порозі він зіткнувся з молодшою донькою і мимоволі обійняв, поглянувши на її лагідне личко.

– Ти сумніша, ніж зазвичай, Гетті, – тихо мовив старий. – Усі ми щойно уникнули великої небезпеки, тож нам слід радше радіти, ніж сумувати.

– Ти не зможеш так учинити, тату. – Дівчина випручалась, але потім притислася до батькових грудей і палко зашепотіла: – Послухай мене! Ти задумав лихе і втягуєш у цю справу Непосиду. Ви не повинні, ви не маєте так робити…

– Про що ти, Гетті? – Гаттер терпляче погладив її по голові. – Негарно підслуховувати чужі розмови. Дурненьке дитя… ти багато чого не розумієш.

– Ти штовхаєш Гаррі на вбивство!

– Тихше, заспокойся, – набурмосився старий. – Іде війна, ти же знаєш, на нас напали дикуни…