James Fenimore Cooper - Зверобій

Мисливець уже був готовий встряти в сутичку, але його зупинив пронизливий крик Гаттера:

– Тримайся подалі від берега, хлопче! Ці дияволи все-таки схопили нас. Моїх дівчаток тепер ніхто не захистить, крім тебе. Повертайся до Замка! Протримайся бодай кілька днів, поки сюди не прибудуть солдати з форту!..

Страх за долю доньок, страждання і біль у голосі морського вовка миттєво змусили Звіробоя забути про нещодавні суперечки.

– Зроблю все, що зможу, містере Гаттер! – прокричав він у відповідь. – А потім проберуся до вас і…

– Гей, приятелю, – хрипко урвав його Гаррі Марч, – навряд чи тобі до снаги творити дива. Мінгів тут як бліх на шолудивому койоті. Утікай, і то якнайшвидше. Рятуй човни і бережи дівчаток… До берега не наближайся в жодному разі! Ці червоношкірі лисиці врешті-решт знайдуть спосіб напасти на Замок, але раніше оскальпують нас, або засмажать, або відведуть до Канади, що ще гірше, бо тоді я більше не побачу мою Джудіт…

Удар ірокезького кулака змусив велетня замовкнути. Почулася люта метушня і придушена брудна лайка Непосиди, а потім усе стихло. Берег миттєво спорожнів, із лісу більше не долинало жодного звуку, і мисливець зрозумів: вирішувати, як діяти далі, йому доведеться на власний розсуд.

Обережно зануривши весло у воду, Звіробій поволі, в глибокій задумі, поплив озером на північ, щоб нічний вітерець дмухав йому в спину. Не подолавши і чверті милі, він знайшов Гаттерову пірогу і припнув її до своєї. Проте іншої піроги, хай би як видивлявся, не знайшов.

Поглянувши на зоряне небо, мисливець вирішив дочекатися на воді світанку. Його охопила смертельна втома від усього пережитого за цю довгу ніч, тому він скрутився на дні човна і миттєво провалився в короткий тривожний сон. Перш ніж повернутися до Замка, йому треба було хоч трохи перепочити.

Вочевидь, другу пірогу Тома Гаттера, найлегшу, віднесло течією до берега.

Прокинувшись у рожевих передсвітанкових сутінках, Звіробій одразу зрозумів, що саме так і сталося. Повіяв легкий бриз, східні схили поступово яснішали, повітря над ними дзвеніло від пташиного щебету.

Він негайно схопився на ноги і роззирнувся навсібіч.

Удалині темнів на палях Замок Водяного Щура, біля його піроги на сріблястій гладіні гойдалася ще одна, безмовне озеро лежало в очікуванні сходу сонця. Несподівано мисливець напружився: поблизу далекого мису, зовсім поряд із берегом, чорніла довгаста пляма. Звіробій схопився за весло і деякий час веслував до краю мису, поки остаточно не переконався, що пляма на воді – не що інше, як зникла пірога. Вона була порожня і поступово наближалася до берега, і тільки раптова зміна вітру чи людська рука могли б її відігнати. Ще трохи – і човен ткнеться носом у прибережний пісок.

Та не встиг Звіробій іще кілька разів змахнути веслом, як остаточно зрозумів, що він уже не зможе наздогнати третю пірогу. Вітер посвіжішав, і легке суденце ще швидше попливло до суходолу. Усвідомивши, що він тільки марнує сили, Звіробій присунув карабін ближче і почав неквапно веслувати до самого краю мису, щоб, порівнявшись із ним, круто розвернутись і швидко досягти тієї ділянки берега, куди дрібні хвилі підігнали пірогу.

Тієї хвилини мисливець увесь перетворився на зір і слух. Ситуація вимагала надзвичайної зосередженості й уваги. Досвід підказував, що якщо індіанці блукають берегом, а їхня стоянка в лісі зовсім недалеко від озера, то щомиті слід бути напоготові. Проте серце його билося рівно, а рухи, як і раніше, були точні й неквапливі. Коли хтось і причаївся в кущах, стежачи за пірогою, напасти він міг лише тоді, як мисливець наблизиться до суходолу; коли ж засідки немає, то немає потреби й гарячкувати.

За сотню ярдів од берега Звіробій устав у човні на повний зріст, зробив кілька рвучких гребків і, відклавши весло, схопився за зброю. Саме вчасно: в ранковій тиші оглушливо гримнув постріл. Куля просвистіла поруч, мало не зачепивши плече. Мисливець упав долілиць на дно піроги. Відразу на березі пролунав пронизливий лемент – бойовий поклик, а потім із кущів вихопився воїн-ірокез і стрімголов кинувся до піроги Тома Гаттера.

Саме цього й очікував Звіробій.

Підвівшись, він прицілився, та не встиг спустити курок. Індіанець ніби щось відчув і миттю чкурнув назад у зарості, притискаючи до себе розряджену рушницю. Проте порожня пірога старого, що стояла біля самого берега, як і раніше, залишалася для дикуна ласою здобиччю. Мисливець розумів, що мінг від неї не відступиться. Водночас сам він не мав можливості підібрати човна й одплисти на безпечну відстань. Тож вирішив діяти відкрито.