Луї Буссенар - Викрадачі діамантів

– До речі, давно хотів сказати тобі кілька слів із цього приводу, поки ми тут самі.

– Кажи! Його превелебність збуває свій словесний товар у краалі, а Вілл валяється на травичці, ніби все життя нічого іншого й не робив. Ми із Жозефом слухаємо тебе уважно.

– Мусимо ще раз ретельно вивчити мапу.

– Я й так усе чудово пам’ятаю: острівець, дерева і базальтова стрілка. А ти, Жозефе?

– Ну, знаєте, мосьє, моя голова для таких речей не годиться! От якби я там хоч раз побував, то вже за наступним знайшов би це місце із зав’язаними очима.

– Я бачу, ти не прихильник топографії… А давайте ми її знищимо! – несподівано запропонував Александр. – Один тільки Бог знає, що може з нами статися. Раптом нас здолає пропасниця чи захоплять у полон? Цей документ, хоч він і не паперовий, у жодному разі не повинен опинитися в чужих руках.

– Якщо хочете, – сказав каталонець, – довірте мапу мені. У разі небезпеки я зумію її знищити.

– Чудово! Передай її Жозефу, Альбере… Але ніколи не забувай, друже, що тримаєш при собі все наше майбутнє…

Невдовзі з’явилися посланці від бушменів у повному бойовому розфарбуванні. Все було готово до полювання, нагоничі, запрошені з сусідніх сіл, уже розташувалися на своїх місцях, і бушмени-мисливці, збуджені, як діти, розтлумачили своїм білим друзям, як улаштовується «хопо».

Насамперед це два ряди гостроколів, що простяглися на дві милі. Їхні міцні кілки перев’язано ліанами й глибоко вкопано в землю. Гостроколи сходяться під гострим кутом, утворюючи в долині коридор для дичини, що нагадує величезну латинську літеру «V». У своїй вузькій частині він закінчується широкою ямою завглибшки близько чотирьох метрів. На краях ями з того боку, звідки повинні з’явитися звірі, і на протилежному боці понавалювано купи хмизу, а саму яму прикрито благеньким настилом з гілляччя, замаскованого травою.

Велика група нагоничів поставала ланцюгом на відстані трьох миль від «хопо». Усі вони будуть повільно підходити до широкої частини гостроколу і вигуками та ударами списів по щитах підніматимуть дичину. Коли вона, злякана, кинеться у бік «хопо» і втрапить у пастку, мисливці, що причаїлися в засідці, переб’ють звірину. Почнеться нещадна бійня, в якій загине чимало зебр та антилоп, а вцілілі нажахано кинуться вузьким проходом просто до ями…

Саме там, у затінку дерев, бушмени поставили трійцю французів.

Минуло близько двох годин напруженого чекання. Аж ось ген-ген показалися густі клуби пилу, збитого ошалілими з ляку копитними. Земля стугоніла, чувся віддалений гул і рев – нагло зігнані з місць тварини щодуху мчали, наближаючись до своєї погибелі! Попереду високо вистрибували антилопи-блюбоки, слідом за ними мчали гостророгі наконги із синюватою шерстю. Між ними стрімголов бігло кілька страусів, за ними галопував цілий табун жирафів. Несподівано тварини збилися в купу, на них налетів цілий зебрячий ескадрон – а ззаду вже напирало сірою хмарою роз’яріле стадо африканських буйволів з налитими кров’ю очима.

Кільце нагоничів невблаганно стискалося…

Помітивши гостроколи, тварини сахнулися назад, найбільші й найсильніші з них спробували прорвати ланцюг нагоничів, але тепер з’явилися мисливці. Разом з французами вони досі терпляче сиділи у своїй засідці, прихованій гіллям. Європейці наготували рушниці – і полювання, що більше нагадувало жорстоке поголовне знищення, почалося!

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Товщ (діал.) – жир.