Вахтанг Ананян - Таємниця гірського озера

Дід Асатур уважно перебирав у кошику яєчка.

— Доню моя. оце яєчка чайки, з них вилупляться гарні білі пташки. Але їхнє м’ясо не смачне, вони самі їдять м'ясо. Відберіть ці яєчка і віддайте Рибтресту, адже одна така пташка з’їдає два-три пуди рибних мальків на рік. Багато риби гине від них у Севані. Збирати їхні яєчка не гріх.

— А це чиї? — показав Камо на яєчка, завбільшки з курячі, немов посипані зеленкуватим піском.

— Добре ти зробила, дівчинко, що зібрала ці яєчка. З них вилупляться сірі чаплі, що живляться рибками. Відберіть їх і передайте Рибтресту.

— Ну, а це що за яєчко? Ніби вимазане кров’ю, що засохла на ньому, а на крові дрібні темні цяточки? — здивовано запитав Грикор, показуючи на приплюснуте довге червонобрунатне яєчко.

— Це яєчка гагари. М’ясо її пахне рибою. Відберіть і ці.

Коли всі яєчка, названі дідом, було відібрано, в кошику залишилось найбільше сіруватобілих яєчок качки-крижня. Були тут яєчка сірих і мармурових качок, шилохвосток, синьої качки, казарки, чирки.

Дід Асатур знав не тільки те, які яєчка у якого птаха, він знав багато чого іншого і поспішив поділитися своїми знаннями з дітьми.

— Ви бачите — все розумно створила природа. Наприклад, деякі яєчка забарвлені, як очерет, у інших відтінок грунту з його найрізноманітнішими кольорами. А яєчка свійської курки завжди білі. Чому це так?

Асмік крадькома глянула на Армена і, вагаючись, відповіла:

— Бо свійським не треба ховати свої яєчка.

— Вірно, дочко… — зрадів старий.

— А яєчка диких пташок повинні мати колір їхнього оточення, щоб вони були непомітними для ворогів, — додав Камо.

— Молодець! Не був би ти моїм онуком. щоб не розумів діянь природи, — сказав не без гордощів дід і поцілував Камо в чоло.

— А це, мабуть, яєчка червоної качки. Адже червона качка найбільша. Погляньте, яке велике, — намагаючись показати свої знання перед дівчинкою, сказав Грикор. Але відразу ж пошкодував, що вихопився.

— Коли б хтось інший сказав таке — нічого, а ти ж весь час серед природи і не знаєш, що червона качка не гніздиться в болотах, — обірвав його Асатур.

— А де ж? Адже всі пташки виводять своїх пташенят в болотах, в очереті,— поцікавився Камо.

— В тім-то й справа, що всі в болотах, а червона ні.

— А де ж?

— Ом там. на скелях гори Далі-Дагу.

— На скелях?.. Качка — на скелях?! Далеко від води? — здивувався Армен.

Не менше були здивовані й інші.

— Чому вони не мостять гнізд біля води? Біля води зручніше, вилупляться качата — і просто у воду… І корму в болотах більше, — сказав Камо.

— Хіба я знаю!.. Ми люди не вчені, книг не читаємо, звідки мені знати таке, — відповів дід. — Хай ваші вчені скажуть.

— Вчені, що написали книги, не могли з’ясувати цього, дідусю, — сказав Камо, непомітно підморгнувши хлопцям. Йому хотілося задобрити самолюбство діда і викликати його на розмову з цього цікавого питання.

— Еге ж, кажуть, що вчені не змогли. І не зможуть. Це ж не жарти — шістдесят років блукаю горами й долинами… Вчені про це мусять питати у нас, мисливців! Кажу ж, що треба книгу природи читати… Може, ви помітили, — ця качка вся червона і дуже ляклива.

— Так, — відповів Камо, — червоні качки завжди тримаються далеко від берега.

— Але чому ж вони такі лякливі? Тому, що червоні. Свого кольору бояться: куди не поткнеться її враз помітять лисиця, видра, дика кішка Тепер ви мені скажіть, чи може червона качка висидіти на яєчках в очереті чотири тижні?

— А й справді, вороги відразу помітять її! — здогадалася Асмік.

— Виходить, коли б червоні качки не неслися в скелях, їх давно вже не було б. Якщо ви хочете па своїй фермі мати червоних качок, то доведеться зійти на скелі Далі-Дагу.

— Ну, то влаштовуватимемо ферму чи ні? — нетерпляче запитав Камо.

— Всі яєчка, що я зібрала, віддаю вам, — оголосила Асмік ніяковіючи.

— Спасибі, але цього мало. Ми повинні організувати справжню ферму, на кілька сот яєчок.

— Те, що ви говорите, — курям на сміх. Хто це бачив ферму диких птахів? — вигукнув Грикор.

— Не бачили — побачать! — рішуче відповів Камо

В цю мить з озера долинуло страшне ревіння: «Болт… бо-олт… болт!..»

Дід Асатур перехрестився, щоб ніхто не помітив, і позадкував від озера.

— Ні, любі мої, я в це сатанинське озеро не полізу, — сказав він, замахавши руками.

Діти стояли, немов закам’янілі, наче їх облили холодною водою.

«І що це за ревіння?» подумав Камо і звернувся до товаришів: — Друзі, це ревіння, мабуть, має якусь просту причину, якої не знали наші предки і жили віками залякані…