Вахтанг Ананян - Таємниця гірського озера

— Вісім…

Дев — злий дух.

— А я шістдесят літ читаю книгу природи, читаю і кінця-краю не бачу. Отак, любий, кожен повинен вивчати життя, одного шкільного підручника замало…

— Дідусю, про все, що ти читав у книзі природи, написано і в наших підручниках, — підморгнувши товаришам, сказав Армен.

Дід Асатур, здавалось, образився і здивувався:

— Як це може бути? Коли все написано в книгах, то скажи мені, звідки стільки птахів прилітає на озеро Гіллі весною?

— З півдня Муганських степів, з берегів Індійського океану, де вони зимують, — без вагання відповів хлопчик.

Дід здивовано підвів брови:

— Ну, тоді хай ваші книги скажуть, чому одні з цих пташок, що ось зараз купаються в озері, красиві, а інші — сірі, подібні до каменю, незграбні? Чому природа не створила їх усіх або красивими, або некрасивими?

— Це зовсім легке запитання, — сказав Армен. — Красиві, гарно забарвлені,— це самці, а решта — самки. В природі самці кращі за самок.

Дід Асатур від здивування припинив свою роботу. Те, що він вважав за результат піввікових спостережень, виявляється, знає якийсь хлопчик (і, може, навіть усі школярі знають!) як незаперечну істину.

— Коли ти й це знаєш, то скажи, чому самці кращі, чому природа створила їх красенями?

— Щоб своєю красою чарувати самок…

— Мій хлопчику, ти просто вчений. Звідки ти стільки знаєш?

— Про це писав ще Дарвін, — відповів Камо замість товариша.

«Цей Дарвін був, мабуть, мисливець», подумав дід Асатур, але, не маючи наміру складати зброю перед Дарвіном, — бо хто ж це бачив, щоб інші знали природу краще за відомого в краю мисливця Асатура, — він пустив у хід проти Дарвіна і школярів «важку артилерію».

— Ну, коли Дарвін стільки знає, то нехай він скаже, чому в болотяних птахів довгі ноги і дзьоб? Погляньте на ту чаплю, чи на того маленького бекаса — тіло у нього завбільшки з куряче яйце, а ноги, як у курки, і дзьоб у два рази довший за курячий. А ту білу пташину бачите, що стоїть на одній нозі?.. Ну, скажіть самі до чого ж потворна довжина… А чому у ворони дзьоб і ноги короткі? — і дід переможно поглянув на хлопчиків.

— Це тому, — спокійно відповів Армен, то ці птахи дістають поживу з води: черв’яків, рибок, жаб, мох. Коли б у них були короткі дзьоби і ноги, то вони б голодували… Скажемо прямо: у кого були короткі, ті голодували, вони вимерли, а в кого довгі — залишилися жити.

Ця відповідь зовсім здивувала діда Асатура, але він не здавався:

— Ану скажіть, чому дикі кози з весни до осені живуть і пасуться окремо від козлів? Еге ж! Я сам бачив, самці ходять в одному стаді, самки — в іншому, немовби хтось їх відокремив, і так до грудня місяця.

Хлопці, здивовані, мовчали: вони в книжках не читали про це нічого.

Ото ж бо, любі. Це вам не мацун [2] Мацун — кисле молоко. з хлібом їсти, — зауважив іронічно старий. А тоді почав пояснювати: — Якщо хочете знати, ці тварини живуть окремо до осені тому, що теляться в теплі весняні дні, коли зелень буяє. А коли б вони телилися взимку, то і матки і потомство гинули б від холодів і браку паші. Так-то, синку, в природі все розумно влаштовано.

— Це не те, що природа так розподілила, а в боротьбі за існування тварини набули ці навики, — відповів Армен сухо. Йому було прикро, що це явище, описане Дарвіном, він одразу не зміг пояснити,

— А хто це сказав, що не природа розподілила? — погарячився дід.

— Дарвін.

— Дарвін? — здивувався дід Асатур. Ну, значить, Дарвін ходив по наших стежках… А проте знай, що ми й без Дариіна все це бачили й розуміли. — Він трохи помовчав, потім додав: Якщо твій Дарвін хоче знати всі таємниці природи, він повинен покликали всіх мисливців й запитати: «Ану, скажіть, що ціка-його ви бачили в полях І лісах?» Одній людині всього, що робиться в природі, не охопити…

— Ну, від ваших суперечок ситим не будеш, — втрутився Грикор. — Давайте краще вогнище запалимо. Бачите, який до нас шашлик летить, — він показав на зграю качок, що пролітала над ними, почав хутенько збирати хмиз.

— Навіщо тобі вогонь в такий сонячний, райський день? — запитав дід.

— Апетит мій хоче смаженої качки, дорогий дідусю, — відповів серйозно Грикор з комічним виразом обличчя, — В пам’ять про душу твого кума Мукела підстрілив би ти, дідусю, одну качку…

— Але ж зараз вони несуться, синку. Шкода.

— А селезня не шкода, убий селезня.

— От шибеник, як же в зграї розбереш, де качка, а де селезень?

— «Я — мисливець! Я — мисливець»! Ось воно твоє уміння, — сказав Грикор, насміхаючись із самолюбства старого Асатура.