Вахтанг Ананян - Таємниця гірського озера

— Ах ти, чортеня погане!..

— Слушна хвилина, щоб умовити його, — шепнув Камо на вухо Арменові.

— Дідусю, ти ж обіцяв навчити нас мистецтва полювання, — почав Армен, — відкрий нам його таємницю, адже це книга природи…

В цей час із села надійшли колгоспні рибалки. Один з них вигукнув:

— Оце так улов! І видру вбили, діду Асатур? Чудесна шкурка. Мабуть, на шию своїй старій надінете?

Дід спідлоба поглянув на нього.

— Поспали б ще трохи. Чому так рано прийшли? Ну й рибалки, клянусь бородою, коли б на вас понадіялись, то з голоду повмирали б ті, що в полі працюють,

— Дідусю, запізнимось, — підганяв Камо.

Від них не відчепишся. А ви рибу розберіть, бо зіпсується на сонці,— сказав дід рибалкам і попрямував до озера Гіллі.

А Грикор давав настанови своєму приятелеві-пастуху:

— Доглядай телят, бо ми йдемо на полювання. Сам знаєш, яке без мене полювання.

На березі озера дід Асатур зупинився замислившись.

— Любі діти, дайте мені спокій, в це прокляте озеро я не зроблю й кроку.

— Зробиш, зробиш! — вигукнули хлопчики.

Вони силою затягли маленького дідуся разом з Чамбаром у човен І з шумом замахали веслами, скеровуючи човен на середину озера Гіллі.

Човен тихо плив по широкому озеру. Лякливі лиски, ще здалеку побачивши його, ховалися в очереті. Качки — розумніші. Вони і далі спокійно плавали, але як тільки човен наближався на відстань рушничного пострілу, з шумом здіймалися вгору. Чамбар лише облизувався. Гусей ніде не було видно: вони дуже обережні, їхні голоси долинали здалеку, хтозна з якого з маленьких островів на озері.

Дід Асатур з пристрастю завзятого мисливця проводжав поглядом зграї диких качок.

— Оце, діти, селезень, — сказав він, показуючи на качку із зелено-рябою шиєю. — Ех, і красень же! Як виблискує на сонці… Погляньте, як змінюються його кольори при найменшому повороті голови. Шкода вбивати такого гарного птаха.

Качка, яку показував дітям дід Асатур, спокійно прогулювалась на протилежному боці острівця

— Стріляй, дідусю, стріляй! — наполягав Камо, охоплений мисливським запалом.

— Справжній мисливець спочатку підніме птаха на крило, а тоді вже стрілятиме, — повчав дід. — Майстерність не в тому, щоб убити, а в тому, щоб знати, як убити. Треба вміти підстрілити птаха в польоті, — так, як наш голова колгоспу Баграт підбив фашистський літак.

Раптом він побачив зграю качок, що пролітала, і вів далі свій мисливський «урок»:

— На такій відстані треба націлятися в кінчик дзьоба. Поки шріт долетить, качка троха пролетить вперед, і шріт влучить їй в самісіньке серце. А коли стріляєш з більшої відстані, то націляйся перед дзьобом… А як би ви думали? В усіх справах розрахунок потрібний. Людина у вашому телячому віці не витримує, націляється в середину зграї, думає, може, хоч в одного влучу… А це і не розрахунок, і не вміння. Яка б не була велика зграя, націлятися треба в одного птаха і твердо знати, що гой один — твій. Ну, коли вцілиш і в сусіда йото, то тим краще. І ще, любі, знайте, іцо в кожної пташки погано захищена спина. У птахів груди, як панцир. Це для того, щоб шріт не пробив. Так воно часто й буває. Отже, стріляйте завжди ближче до спини.

В цей час над їхніми головами пролетіла велика зграя качок.

Дід Асатур, націлившись, вистрілив. Два селезні, що летіли на чолі зграї, плюхнулися в озері. З очерету почувся різкий дитячий крик.

— Хто це там?… — здивовано прислухалися діти.

Чамбар кинувся у воду за вбитими селезнями. За собакою — Камо. Дід Асатур, Армен і Грикор налягли на весла, поспішаючи до місця, звідкіля долинув дитячий крик.

Камо, ступивши на протилежний берег острівця, застиг від здивування. У величезних ночвах, які спокійно погойдувались на хвилях, сиділа дівчинка в червоному платтячку, тримаючи в руках весло.

Побачивши хлопчика, вона високо підняла вбитого селезня і сказала з усмішкою:

— Поглянь, з води витягла.

— А другий де?

— Другий? Он собака несе…

З води вибирався, обтрушуючись, з качкою в зубах Чамбар.

— Це ти, Асмік? — вигукнув Камо, впізнавши дівчинку. — Ану, пришвартовуй до берега.

Асмік уміло підвела свої ночви до берега і легко вистрибнула на землю. Це була дівчинка років чотирнадцяти з блискучими темними очима. Прикривши рукою очі від сонця, вона дивилася на Камо і посміхалась.

— Чому ти кричала? — нарешті запитав він.

Після твого пострілу дві качки просто з неба звалилися біля мого човна.

Одна мало не на голову… Але зараз я вже не боюся, сказала вона і засміялась, блисінувши двома рядками білих зубів. — Ти сам? — запитала дівчинка. — А де твоя рушниця? — і обернулася лицем до озера. Яке прекрасне наше Гіллі!.. Яке тут повітря!.. Я тут від раннього ранку…