Кшиштоф Зануссі - Страта двійника (збірник)

Молодий чоловік підходить до штатива, маніпулює із «дзеркалкою», знімає її, кладе на стіл, виймає з сумки інший апарат, возиться з блендою, кілька разів – ніби для проби – блимає спалахом; повертається до штатива.

Вона: Ну ж бо, я вас слухаю.

Він (припавши оком до фотоапарата) : Мені сором зізнатися. Ви повинні пообіцяти мені, що це не матиме жодних наслідків. Це й справді чистісінька випадковість.

Вона: Маріанна? Моя служниця?

Він: Вона – дочка знайомців батьків мого приятеля.

Вона: Ви дійсно готові на все… Але мені здається, що я зіпсувала вашу світлину… Щось там у вас спрацювало, в цьому апараті. Автоспуск? Боюся, я потрапила в кадр…

Він (трохи злякавшись, міняє тему) : Можу я вас про щось запитати?

Вона: Ліпше не треба – знову вийде яка-небудь нетактовність. Скажіть краще: про те, що Маріанна сьогодні піде на пошту, ви теж домовлялися?

Він: Ні. Я кілька днів спостерігав за вашим будинком.

Вона: А точніше – скільки?

Він: Чотири.

Вона: Але я вас не помічала. (Ходить по кімнаті.)

Він: Ви нечасто дивитесь у вікно.

Вона (з ноткою ностальгії в голосі) : Навпаки, я роблю це годинами. Люблю дивитися на хмари. Чи ви коли-небудь фотографували хмари?.. Щоправда, зазвичай я дивлюсь у вікно, що виходить у сад. У мене зберігся самозахисний рефлекс: не зношу фотографів. Надто часто мене намагаються фотографувати, і я вимушена затулятися.

Він (одірвавшись від апарата) : Чому?

Вона: Ну, спробуйте здогадатися.

Він: Пробував. І зрозуміти не можу. Чому ви живете, як затворниця, чому ізолюєте себе від світу? Чому ви не хочете нікого до себе допустити?

Жінка не відповідає.

Молодик схиляє голову.

Він: Перепрошую, я не маю права… це нетактовне запитання. Я дійсно хам.

Вона (з гірким усміхом) : Це факт. Але ви молоді.

Він (переконано) : Ви також молоді! Спостерігаючи за вами здалеку, я й не припускав, що ви настільки прекрасні й настільки молоді. Хтось мусив вам це сказати – ось я й кажу, хоча ви можете викинути мене за двері!..

Вона (сміється) : Я вже намагалася.

Він: Боже, ви знову глузуєте!

Вона: Не перебільшуйте. Ви зворушили мене. Хоча те, що ви сказали, неправда. Я ввійшла у той вік, коли людина вже не спроможна переживати розчарування. Амбітність винагороджується знанням. Знанням про підлість, про корисливість, про брехню. Про все, на що й ти колись був здатен заради… Ось, власне – заради чого? Колись я була твердою, вміла бути жорстокою, та водночас – хай як це парадоксально – я була сповнена величезної віри в людей. Безглуздої.

Він сідає біля столу.

Вона: Можливо, це звучить дещо патетично, але, сподіваюсь, ви мені пробачите. І зрозумієте. (Вона вимовляє це дуже тихо, не зводячи очей з молодика.)

Він (налаштовуючись на її тон) : Розумію.

Вона: Ні, хіба ви можете це зрозуміти? Ви інший. Інше покоління, інші часи. Ви такі тверезі – без ілюзій і без великих бажань.

Він: Ви помиляєтесь.

Вона (підійшовши до нього, дивиться впритул) : Невже ви хочете сказати, що ви романтик?

Він: Ні. Я не романтик.

Вона: Отже, любов до мистецтва – це лише ширма.

Він: Ні. Мистецтво – ширма. Але не любов.

Він замовкає, ніби злякавшись, що сказав більше, ніж треба.

Вона напружено дивиться на нього.

Вона (після павзи, впівголоса) : Яка любов? (Гладить його по щоці.)

Він (із розпачем у голосі) : Ви вже цілу годину знаєте про це, але хочете мене принизити. Студентик із бідного кварталу закохався в даму – колекціонерку картин, удову короля пральних машин. Це просто сміховинно! (Цілує їй руку, вона гладить його по голові.)

Вона (сміється) : Дійсно, так про мене ще ніхто не говорив… Удова пральних машин! Але мій чоловік випускав і холодильники.

Він: Хіба це важливо? (Знову цілує руку.)

Вона: Ні.

Він дивиться їй у вічі. Вона перестає сміятися, зітхає і ще раз проводить рукою по його голові. Він знову припадає до її руки.

Клацає автоспуск. Жінка обертається.

Вона: Ви зіпсували кадр…

Він: Хіба це важливо?

Вона (відходить від нього) : Вам віскі чи джин?

Він (спостерігаючи за нею) : Байдуже.

Жінка кладе йому руку на плече і крізь вузькі двері в оббитій шовком стіні веде його до будуару.

Вона (всміхнувшись, як молода дівчина) : Напої коло ліжка. Не те щоб я часто пила… Але коли день такий похмурий і я бачу хмари… алкоголь має бути напохваті.

Стоять біля вікна.

Він (значущо) : Прояснилося, й хмари щезли.