Кшиштоф Зануссі - Страта двійника (збірник)

Мілена (усміхнено підхоплюючи тон маркізи) : Здається, то ви чомусь хочете почути це від мене.

Маркіза: Та ні, що ти! Це справило б мені дійсно велику прикрість. Та ще гірше, якщо ти це подумала, але не сказала… Ти маєш пообіцяти мені, що будеш зі мною щира… гаразд? Пообіцяй мені.

Мілена: Не знаю, чому для вас це так важливо.

Маркіза: Це прохання старої хворої жінки. Пообіцяй.

Мілена: Я постараюся.

Маркіза: Дякую, ти дуже мила. (Кричить Флорентині.) Не копайся! (До Мілени.) Я чекаю ночі як порятунку. Вона (киває на Флорентину) життя мені не дає. Жахливо неделікатна. (Бачачи ніяковість Мілени, додає.) А на доважок до всього вдає з себе глуху.

Флорентина й далі прибирає, зумисне барячись.

Маркіза: Втім, може, й не вдає. Може, вона тільки відчуває, коли говорять про неї, а що саме кажуть – не чує й не розуміє. Жужу теж відчуває, коли говорять про нього… (Песик гавкнув.) Ти так скривилася, наче це порівняння тобі не до душі. Дитино моя, інколи собаки набагато кращі, ніж люди. Щоправда, Жужу не такий славний, як була його мама, та все ж зазвичай я віддаю йому перевагу над двоногими істотами. Візьми собі кави. І сядь отут. Ти дуже гарненька. (До Флорентини.) Можеш іти!

Мілена помішує каву.

Маркіза: Я все-таки переймаюся, що ти зголоднієш. Я вже забула, як твоє ім’я?

Мілена: Мілена.

Маркіза: Красиво звучить… Мілена. В тебе такий смішний акцент! Звідки ти родом?

Мілена: З Югославії.

Маркіза: Це десь у Руританії… чи не так? Ох, даруй, я не хотіла тебе образити, але в мої часи жодної Югославії не було… То з якої частини Югославії ти походиш?

Мілена: Із Сербії.

Маркіза: Нічогісінько не знаю про Сербію. Хоча є така мелодія… «На сербському базарі». Може, це ваш національний гімн?

Мілена: Я не чула.

Маркіза: Як ти могла не чути? Це ж така відома річ… (Наспівує кілька тактів «На перському базарі» Кетельбея.)

Мілена (всміхаючись) : Цей твір зветься «На перському базарі».

Маркіза: А… справді. Але ж це все одно неподалік від вас. (Раптом знову кривиться, наче від болю.) Котра година?

Мілена: Дев’ята.

Маркіза: Отже, я вже можу тебе попросити… Поправ мені подушки.

Мілена наближається до хворої.

Маркіза: Допоможи мені підвестися.

Мілена: Обійміть мене за шию.

Маркіза слухається. Мілена однією рукою притримує її, другою поправляє подушки.

Маркіза (стогнучи) : Обережно… Бачиш, яка я квола. Трапляються дні, коли я не маю сили навіть узяти зі столика склянку соку.

Мілена: Це анемія? Чи ревматизм?

Маркіза: Звідки ти взяла ревматизм?

Мілена: У вас дещо потовщені суглоби.

Маркіза (киває головою) : Отже, ти уважна. Дійсно, я страждаю на ревматизм. Хоча колись мої руки були дуже красивими… Покажи-но свої. Чому ти так коротко стрижеш нігті?

Мілена: Я медсестра.

Маркіза: Справді… Але це майже чоловіча рука. Доглядай шкіру, вона в тебе вже пересушена.

Мілена: Ви приймаєте золото?

Маркіза (позирає підозріливо) : Чому ти питаєш про золото?

Мілена: Це один із засобів боротьби з ревматизмом. У моїй країні його дуже часто застосовують. Я й сама, коли ходила на практику, бачила чудові результати…

Маркіза: Якби мій лікар чув про це, то неодмінно приписав би мені. Але звідки ти знаєш, що я… маю золото?

Мілена: Не знаю. Але його приймають дуже малими дозами. Два-три міліграми внутрішньом’язово.

Маркіза: Цікаво. Де ти цього всього навчилася? Адже це поза компетенцією доглядальниці… А, ти казала, що там у себе, на Балканах, ходила на якусь практику. Що це було?

Мілена: Я вивчала медицину.

Маркіза: І кинула?

Мілена: Ні, закінчила. А тепер у мене перерва перед стажуванням.

Маркіза: Зрозуміло. То ти вже майже лікар. Але постіль ти поправила кепсько. Зроби це ще раз.

Мілена, ніяковіючи, знов однією рукою обіймає хвору, другою поправляє подушки.

Маркіза: Що ти там робиш?! Чому так довго?!

Мілена: Перепрошую. (Обережно опускає хвору.)

Маркіза (зітхаючи) : Ти сильна, але невправна. Що це за вода?

Мілена: Яка вода?

Маркіза: Туалетна, якою від тебе пахне. Якась дешева гидота. Крім того, я відчула запах твого поту.

Мілена (різко) : Мені дуже прикро, але кожна людина має свій запах. І ви також.

Маркіза: Але я тобі плачý за те, що тобі доводиться мене нюхати, а ти мені – ні. На трюмо стоїть моя туалетна вода. Можеш вилити на себе весь флакон.

Мілена заледве стримується, щоб не відповісти ще різкіше. Підходить до трюмо, відкриває флакон і демонстративно виконує розпорядження: виливає на себе увесь вміст. Принюхується.